Трохи з оповідання і арт

Вітаю! Переглядала свої старі записи і знайшла цікаву ідею, тож побігла писати оповідання як раз до свята.

 Може, колись буде з цього щось велике.

 Ще трохи погралися з ШІ, він дуже виручає, коли нуколи малювати.

 Крізь вугільні хмари, які біжать, наче небесні вівці, місяць повний з неба проглядає. Бліде світло лине на хатку сховану лісі. Та як би хаща не сподівалася сховати хатинку, але на цей раз її знайшли мисливці за відьмами, вони оточили сховок відьом.

 Головний з них дав наказ і мисливці намагалися штурмувати хату, але її захищав невидимий бар’єр. Тоді Кім скомандував привести їх ручного мага.

  Командир мисливців, схопив за грудки сухого та зляканого старця.

– Твоє завдання, пробитися крізь цей захист! Якщо не зможеш, відрубаю голову! – наказав сурово Кім

 Той закивав, мисливець розтиснув пальці і маг впав на траву, весь збліднувши. Але швидко підскочив, наче молодий і приступив до виконання наказу.

– Бісова погань, сьогодні здохне! – прокоментував це Кім, схрестив руки на широких грудях.

 Тим часом у хаті:

– Чорт! Че-орт! Їх там з три десятки! Всі з захисними амулетами сильним ментальним захистом та озброєнні! Нас поріжусь на магічні ремінці! –нарікала Ламіка, тихцем виглядаючи у маленьке віконце, обережно відгорнув вишиту занавіску, двома пальцями, наче та її могла вкусити.

 Некромантку, трусило, вона вирячила злякано очі і зблідніла.

 На неї подивилася відьма, так наче товаришка по нещастю бовкнула дурницю.

– Ой, а тобі чого хвилюватися? Ти некромантка, в тебе ж є багато родичів, які тебе воскресять! А от я точно тут кістки залишу на вік! – обурилася Індіра, гнівно дивлячись на некромантку.

 Насправді їй товаришку було шкода і себе, але зараз вже нічого не вдіяти – вони у пасці. А вилити емоції кудись треба, от  некромантка потрапила під гарячій язик.

 Індіра тяжко тримала невидимий, але міцний захист, майже на чистісінькому упрямстві він тримався більше, ніж на магії. Бо якраз енергії залишалося дуже мало для підтримки бар’єру. Руки тремтіли, її то кидало в холод то в жар, вона спітніла і тяжко дихала. Ноги підкошувалися і теж тремтіли.

 Але відьма трималася, зціпивши зуби. Та все ж хотілося плакати від безсилля.

 А ще було образливо, бо відьма не хотіла оттак безславно помирати, вона хотіла жити!

 Відчуття безвідхідності підминало її бойовий дух.

 Індіра відчувала як чужа чорна, в’їдлива магія спочатку сковзнула по її бар’єру, наче вивчаючі, а потім жадібно вгризлась.

 Індіра майже це відчула шкірою, навіть смикнулася, наче її вкусили за палець.

 Відьма вмовляла себе триматися, не здаватися якійсь банді мисливців.

 Цим жалюгідним покидькам.

– Так то так, подруго, але перед смертю будуть піддавати тортурам, а це мене лякає більше ніж смерть! – зізналася Ламіка, знизав плечима.

– Ха-ха! Дурна погань! Вам кінець! Чуєте мої браття вас випатрають, як рибу! – злорадствував юній мисливець, не дивлячись на рани і те що його прив’язали до стільця, але рота затулили забули.

 От він патякав поки міг.

 Індіра аж смикнулася з його слів, бо із-за навали інших мисливців, забула про цього. Вона знов подивилася обурено на закохану подругу, яка наполягла допомогти «красунчику». Та тільки «красунчик» невдячним виявилася, ще наривався на п’ятку в око.

 Ламіка, знов знизала плечима.

– Ламіка! Заткни, будь ласкава цього недобитка, поки я його на собачий хрін не перетворила! Чи виріжу язика! – обурилася Індіра.

 Мисливець чогось язика притхнув, але не перестав дивитися вбивчим поглядом на відьму.

– Так-так! Не хвилюйся, дорога, зараз я йому кляпа до рота засуну і він заткнеться, – пообіцяла Ламіка, посміхнувшись, з’явилася біля бранця.

 Той злякано втиснувся в спинку стільця, передчуває мабуть щось погане.

– Будь люб’язна! Бо його ниття мене нервує! І я втрачаю концентрацію!– пробуркотіла Індіра.

– От хрін вам! Я великий мисливець  на відьом! Коли виберусь вам кінець! Мене не за…– почав знов репетувати мисливець, але договорити йому не дозволили…панчохи запхнуті до рота.

– Вибач, милий, але твій язик мені потрібен для іншого, – любовно прошепотіла на саме вухо Ламіка, лизнув того в чуттєве вухо та притиснув між повними персами, гладячи по голові.

 Мисливець отетерів від такого нахабства. А ще близькості то таких звабливих принад, вся кров одразу з лиця злинула до одного місця, викликав приємну слабкість і млосність.

 Але він стоїчно переніс це і почав обурлива щось мугикати, почервонівши.

  Індіра дивилася на цю незвичну пару і зрозуміла, що маразм кріпнув, а вже скоро помирати.

– Вибач, коли я знаходжусь у небезпеці і відчуваю близькість смерті, то дуже хочу зайнятися непотребством, – пояснила Ламіка.

– Йой…то поспіши, бо довго я не втримаю бар’єр, – відповіла Індіра.

 Її вже хитало, губи посиніли, вона тяжко дихала, відчувала як старанно зроблений захист тоншав.

 Відьомське серце пропустило удар, знов бар’єр став тоншим, серце забилося, знов бар’єр отримав удар, і знов все повторилося.

  Індіра вже витратила всю енергію яку могла, більше взяти її ніде.

 А маг на вулиці продовжує буркотіти чаклунства скрипучим голосом.

 Індіра вже відчувала к бар’єр став тонкий, наче волосина людини. І ось він проломився і відьма відчула різкий біль у грудині, вона впала на коліна, як хто по ногам з заду вдарив, вона опустила  голову, а мокре волосся налипло на бліде лице.

  Мисливці раділи, коли захист відьми впав.

  Кім радісно посміхався і навіть хлопнув підбадьорливо по спині старого мага. Той злякано смикнувся від дотику мисливця.

 Індіра відчувала як кожен м’яз в її тілі коле гострою шпилькою. В неї не було сил піднятися. Вона подивилася красномовним поглядом на товаришку.

 Та підійшла до відьми, допомогла піднятися, вони готувались до бою, бо не збилися за дарма віддавати свої життя.

 Місяць лякливо зник за хмарами, але мисливців темрява не лякала, вони загрозливо сунули, щоб знищити двох жінок.

 Мисливці вважали що від двох відьом не буде користі і з ними впораються швидко.

Далі буде...