Чи легко бути в чужому тілі? Як гадаєте?)

     Кохані наші читачі та читачки❤️❤️❤️!

Нами написано ще один розділ книжечки "Життя та пригоди первісних людей". В ньому з гумором розповідається про те, як Еліза та Хлоя відчайдушно намагаються вжитись в нові образи, адже їх поміняли тілами. Також привідкривається завіса хто ж саме таке зробив з дівчатами.

P.S. В якості невеличкого приємного подарунка ми написали коротку історію про диво, яке може трапитись з кожним. Тільки треба опинитись в потрібному місці і в потрібний час, а ще мати добре серце.

                                             *Зимове диво*
Стояла середина зими. Надворі був сильний мороз. Красива молода жінка Віра Орлова повертається до себе додому. День видався проблемним- то негаразди на роботі, то зі школи подзвонили, що синочок-другокласник Максимко себе погано сьогодні поводив. Віра задумалась і не помітила, як разом з нею до під'їзду намагається зайти чоловік-безхатько. Це був літній чоловік у брудному неохайному одязі, з досить довгою недоглянутою бородою та брудними нігтями на дещо обморожених руках.
Віра завагалась дозволяти йому заходити чи ні, все ж для цього домофони і встановлені, щоб не пускати сторонніх всередину.
Та раптом літній чоловік, який помітив вагання жінки, промовив:
- Пустіть мене, будь ласка, до під'їзду, я хоч на першому поверсі погріюсь. Мороз просто лютий.
На здивування жінки, що він так правильно говорить, безхатько сумно промовив:
- Я теж колись мав дім, був досить заможньою людиною. Мав чудову жінку Світлану і сина Леоніда,- тут в чоловіка стало ще сумніше обличчя.- Та, на жаль, син виріс, одружився, я постарів, і вже став йому не потрібен. Одного дня мене просто викинули на вулицю,- гірко додав він.
Останні речення вирішили все. Віра рішуче натиснула код домофона і пропустила чоловіка всередину престижної багатоповерхівки, промовивши:
- Проходьте, будь ласка. Грійтеся
Потім, хвильку подумавши, вона дістала з екосумки з продуктами
хліб, ковбасу та велике рум'яне яблуко, простягнула все це нещасному чоловікові з лагідними словами:
- Пригощайтесь, ви певно голодні.
- Дякую вам, - промовив усміхаючись ротом з рідкими зубами чоловік. Я цього вам ніколи не забуду. І там теж не забудуть,- додав він, вказуючи вказівним пальцем кудись вгору.
Вірі потрібно було поспішати додому, готувати вечерю, бо скоро мав прийти чоловік Артем та син Максимко додому, тому вона попрощалась і пішла, дорогою все обдумуючи останні слова бідного чоловіка. Вона раптом згадала, як чула колись, що іноді Бог може перетворитись в нужденну людину, перевіряючи нас чи допоможемо. І ось, якщо людина таки допомагає, в її житті може відбутись щось добре, хороше. Якщо ж не надасть допомогу, то буде за це навпаки покарана. Потім Віра зайнялась домашніми справами, спілкуванням з рідними, і забула про все це.
А наступного дня, йдучи на роботу, молода жінка побачила, що безхатька в будинку вже немає. Прийшовши на роботу, вона з подивом дізналась, що отримала підвищення по службі, на яке чекала вже декілька років. На цьому сюрпризи не закінчились- чоловік виграв у лотерею чималу суму грошей, а синочок почав радувати батьків успіхами у навчанні та хорошою поведінкою.
Пізніше Віра призадумалась з цим же пов'язано таке везіння? Чи просто співпадіння, а чи слова чоловіка-беззатька справдились? Врешті-решт, жінка все ж вирішила, що не обійшлось без допомоги вищих сил. На душі стало теплоті приємно від цих думок.А за вікном все кужляв сніг в повільному вальсі, навіваючи хороші думки про світле майбутнє. Віра закуталась в теплий картатий плед і пішла на кухню заварювати собі міцний чай з лимоном. Вона твердо вирішила піти завтра до церкви та подякувати Богу за все, адже як виявилось дива таки трапляються з тими, хто на них заслуговує.