Часом мені здається, що мою книгу можна розбирати на цитати. В інстаграмі частенько роблю рілси з цитатами власної книги "Пори року. Зникнення Зими". Ось підбірка моїх улюблених ♥♥♥

– Знаєш, – вкрадливо, напівшепотом, почав він, – мені, звісно, приємно, що до мене спустилася така німфа… Але, можливо, ти злізеш з мене?!

(Розділ 1. Незнайомець)

Біла сорочка з чорним піджаком та краваткою робили Дениса схожим на такого собі спокусника з дарк-академічних книг.  

(Розділ 2. Подарунок)

– Помогти? – Вона кивнула на краватку, сподіваючись, що її голос не тремтів.

– Ні! Ти мене зовсім не боїшся, чи що?

– А ти такий страшний! – Діана закотила очі до стелі.

– Я ж тебе можу по стінці розмазати.

– Взагалі-то це був мій план, – склала руки на грудях вона.

– Хотів би я на це подивитися… – примружився Майк,  продовжуючи «гратися» з краваткою. – Прокляття! І хто придумав ці удавки?

(Розділ 3. Розлита кава)

Вони немов їнь та ян, день та ніч, світло та темрява. І хто з них виявився добром, а хто – злом?

(Розділ 4. Не будіть в мені любові)

– Щось у лісі здохло? – не стримавшись, пробурчала вона.

– Це просто кава, пригощайся. – Він відпив зі свого стакана.

– З чого б це раптом? – Діана з недовір’ям провела пальцем по чашці. Чесно кажучи, вона помирала від кавової спраги.

– Без кави ти злюка, хоча й з нею далеко не янгол. – Майк повернувся до неї, свердлячи поглядом.

(Розділ 5. Сталкерство)

Накопичені за останні дні емоції не могли ніяк улягтися, а ще пригнічувала атмосфера навколо. Майк виглядав аж занадто понурим, ніби його взяли й розбили, а потім склеїли по шматочках, однак шви забули обробити, і вони продовжували болісно кровоточити. Він був зараз зовсім іншим: справжнім, без їжачковості та вдаваної зухвалості. Ця переміна змушувала серце здавлено стискатися.

(Розділ 6. Історія Пір року)

Деякий час вони в цілковитому мовчанні вбирали в себе дощові краплі, їхній запах та спів. Діані здалося, що вона могла так пролежати тут довго-довго, не думаючи ні про що. Тільки аби знову не засинати, тільки аби не брати на себе цю незрозумілу їй роль принцеси.

(Розділ 7. Антиспогад)

Діана не могла підібрати правильних слів. Мабуть, їх у цій ситуації просто не було. Часом тиша – найкраща відповідь.

Вони просто дивилися одне на одного – у цьому погляді і в мовчанні було щось лікувальне.

(Розділ 7. Антиспогад)

Майк знав: як тільки його голова торкнеться подушки, він провалиться в тривожний сон, який був його особистим дев’ятим колом пекла. Його кошмари, немов візити з потойбіччя, постійно грають одну й ту саму мелодію по кругу, намагаючись зламати його, змусити повірити у власну провинність. І він піддавався – ставав маріонеткою вини.

(Розділ 8. Дев'яте коло пекла)

– Я немов Земля, що крутиться навколо Сонця й ніяк не може вибрати собі іншу зірку...

(Розділ 8. Дев'яте коло пекла)

Далі буде...