Яких гг ви любите?

Становлення гг — що, це по-вашому?

Досить часто бачила цей вираз в тегах до книг, і завжди хвилювало подібне питання — що ж саме це означає і як цей вираз правильно розуміти? Я, особисто, не вивчала значення цього вислову, але для себе вирішила, що напевне, це шлях, який проходить гг, перш ніж стати кимось важливим чи цільним. Звичайно, я можу помилятися, і кожен автор в цей вислів вкладає своє значення.

Хтось — шлях від дитинства до основних подій, хтось — події, які призводять до певних змін в душі гг, хтось — зовнішні обставини.

Що ж стосується мого роману «Дім втрачених ілюзій», то в ньому також показаний шлях, певні зовнішні обставини, випробування та потрясіння, які роблять із головного героя — звичайного підлітка без особливих проблем у житті — сильну духом, мужню, досить суперечливу особистість, яка завжди чинить так, як підказує йому його сердце та совість. Дена важко назвати абсолютно позитивним героєм, він завжди стоїть на межі добра і зла, ввагаючись між вибором «так,як треба» і «так, як хочеться». А хочеться йому нищити, мстити, ненавидіти, подекуди - навіть вбивати. Він досить жорсткий, егоїстичний та впертий персонаж, який має сильний характер, але постійно переживає поломки в душі, коли якась його добра та людяна частина вмирає під гнітом важких обставин. Його шлях на протязі всього роману досить складний. Він постійно розчаровується у всьому: в друзях, батьках, своєму минулому, в несправедливості навколо і, звичайно ж, у самому собі. Його будуть ламати певні події/обставини, створюючи кожен раз все більш жорстокі та важкі умови, коли він буде боротися за власне життя та життя близьких, переживати сильний біль — як фізичний, так і моральний, бути близьким до смерті і навіть її переживати...( спойлер) Від його вибору буде залежати дуже багато, тож що він обере?

Але якщо не говорити про мою книгу, а про те,що я люблю і читаю в інших авторів — це як раз таки шлях, який певним чином впливає на героя, закаляючи або ж ламаючи його характер. Без певної трансформації ніяк, якщо це, звичайно,не любовний роман, хоча і там часто герої змінюються під впливом кохання. Люблю я спостерігати за змінами, поринати в психологію та розбирати на детальки душі гг, вивчаючи їх нові сторони, як позитивні, так і негативні. А взагалі, суперечливі гг — моя особлива любов. Не люблю я приторно хороших та правильних героїв, а також не люблю стандартну лінію багатьох романів, коли поганий хлопчик під дією кохання стає принцем на білому коні, тому, що це більше схоже на мрії автора, хоча я й не засуджую цей хід, просто не дуже в це вірю через власний досвід. В інших варіантах— з радістю спостерігаю будь-які трансформації, так як це дуже цікаво...) А яких гг любите ви?

Ну і маленький уривок з мого роману:

«Лайно! Навіщо я сюди припхався?Дивитися на зграйку неврівноважених ідіотів та легковажних дуреп? Якого біса приміряв образ останнього дебіла і вперше в житті показався людям у такому тупому вигляді? У мене їде дах? Скоріше за все. І чого на мене всі так витріщаються? Я схожий на пай-хлопчика? Хм, Ната знала, що купувати. Хоч її ощасливив.  Ненавиджу всіх та все. Рознести б все до біса та зникнути».

  Денис нервово стискав склянку з соком і мріяв провалитися крізь землю. Якби не обіцянка старшій сестрі піти на вечірку в її подарованих дорогих речах, він би точно нікуди б не пішов. Обстановка навколо дратувала, порожнеча всередині тиснула, а їдюча гіркота десь на дні серця все ще давалася взнаки. Дивно, адже він був упевнений, що йому вдалося вгамувати біль. Весь день минув, як у тумані. Дену довелося докласти чимало зусиль, щоби виглядати таким, як раніше. Вийшло непогано, бо ніхто з друзів не помітив, що з ним щось не так.

  Надвечір стало трохи легше, і він все ж таки знайшов у собі сили прийти на вечірку. Ден розумів, що має боротися і жити далі, незважаючи на все, що сталося. Жити хоча б заради того, щоб знайти Норвела і змусити його заплатити за скоєне. Йому стало зовсім нецікаво, хто повелитель, що буде далі і як протистояти небезпеці. Навколо переважали сірі та безбарвні кольори без будь-яких проблисків світла. А ще ця сильна злість упереміш із ненавистю... Вона збільшувалася з кожною прожитою хвилиною і занурювала його свідомість у темряву.

  Треба ж! Нещодавно Ден переживав через свою причетність до батька-вбивці, а тепер сам планує ступити на його шлях. Зараз, щоправда, його це більше не хвилювало. Єдине, чого він насправді хотів — змусити цього покидька померти мученицькою смертю. Що буде з ним самим після цього — тепер вже не мало значення. Колишнє життя, прагнення та мрії зникли в одну мить. Майбутнього Ден більше не бачив. Він ніби застряг у цій ямі безмежної ненависті, яка поглинала його все більше і більше. І, що найголовніше, він не хотів вибиратися на волю.