Ця історія доступна для читання безкоштовно. І підходить для читання всією родиною. Бо ж буде, про що поговорити...
Залишу тут шматочок тексту та посилання...
"...Вона приходила сюди, вже й закінчивши роботу над малюнками, допомагала вихователям та нянечкам у наймолодших групах, а діток, у яких виявлялися такі прагнення та талант, вчила малювати. І сама не помітила, як стала волонтером, намагаючись допомагати установі в різних питаннях: то свято яке проведе, то подарунки дітям добуде, то гостей почесних приведе.
– Це ще хто такий? – спитав Горинич, почувши чергове незнайоме йому слово.
– Волонтер – це така людина, яка за своїм бажанням, а не примусом допомагає іншим і жодної плати за це не бере, – пояснила Віра, приєднуючись до розмови.
Мама Наді зазвичай дуже мовчазна. Тим, хто з нею незнайомий, могло навіть здатися, що вона – людина замкнута, що відгородилася від усіх. Але це не так. Навколишні люди та події жваво цікавили її, вона тихенько брала в них участь, залишаючись при тому непомітною, не вимагаючи уваги. Допомагала іншим, як і чим могла. Просто так, за покликом серця. Можливо, за її прикладом і Надя почала так робити. А може, просто тому, що коли допомагаєш іншим, на серці світліше і тепліше стає.
Горинич хмикнув.
– Волонтер – значить, людина? Ви так людей називаєте просто?
– Людей, та не всіх, – уточнив Любомир.
Він уже почав розуміти потроху триголового ідеаліста. І зараз теж зрозумів раніше за інших, до чого хилить Змій.
– Просто так допомагають усі один одному.
– В ідеальному світі так воно і є, – кивнув чоловік. – Ось тільки в реальному, навіть і чарівному лісі, наприклад, хіба всв допомагали тобі рятувати нашу Надійку?
- Я цього Царю Озерному ніколи не забуду! – буркнув Горинич, стискаючи кулаки.
– А яка користь образу пам'ятати? Вона ж не кривдника, а тебе зсередини гризе, – заперечила Віра і знову потяглася за печивом.
– Але допомагати все одно всі повинні, – упирався Горинич. – Значить, усі волонтери і є, кожна людина.
– Колись так і буде, – примирливо кивнув йому Любомир. - Але поки що і Лісовики зустрічаються, і Царі Озерні самозакохані. Тому тих, хто допомагає іншим просто так, не чекаючи вдячності натомість, і назвали окремим словом, щоб від дідька відрізняти. Маєш рацію, допомагати іншим і потрібно, і приємно для душі. Щоправда, є й зворотний бік: коли для людей робиш надто багато, вони захоплюються, перестають цінувати. І з'являється в душі гіркота, розгубленість. А головне, кордон дуже тонкий, не завжди зрозуміло, коли недоробив для людини, а коли забагато зробив. Це потім уже стає зрозуміло...
Дива не продаються