Вітаю!

Прийшов час продовжувати історію Феліції та всіх хитросплетінь долі. Друга книга циклу «Зов крові та долі» вже є на сайті.

У полоні тіней

Іноді, щоб щось отримати доводиться платити велику ціну. От тільки їй спершу потрібно розібратись зі справами померлих родичів. Світ наповнився темрявою. Вир подій заграв сильніше: вампірські клани на межі війни, полювальники виходять на арену, перевертні теж не відстають. Минуле все частіше переслідує в снах, а вартові пропонують угоду. Як вижити й на чий бік стати, коли відкриваєш таємниці, котрі б й далі собі лежали на дні річковому, забуті віками. Світло й темрява перемішались, як нитки для в’язання, а кривавий місяць сповіщає — декілька невірних кроків й прийде кінець.

Оскільки я пишу декілька книг одночасно,  поки конкретного графіка виходу продовжень не буде, але до "У полоні тіней" продовження буде раз-два на тиждень. Також залишаю декілька цитат з роботи, що невдовзі з'явиться на сайті.

Дар Хаврен був ще заслабким, вона хотіла, щоб всі так думали, сковувала сили, зрідка направляючи їх на зцілення важкохворих. Спочатку було чудово думати, що врятувала декілька життів, а потім отримала добренької прочуханки від батька, коли три тижні провалялась в ліжку, приходячи до тями. Іноді сили не слухались, іноді, коли вона тільки намагалась дотягнутись до них, отримувала добрий дарунок у вигляді крові з носа чи втрати свідомості. Тоді офіційно, після того, як вважалась магом, чиї сили перегоріли, вона лиш учениця з надією, що колись все прийде до ладу. Так було дозволено вважати чужим людям, а близькі знали: вона по вечорах навчається з батьком, тікаючи в другу грань світу, де сили приходили до норми.

 — Я для них й лікар, й відьма й одному обличчі, зустрічала таких, до яких не доходить: приворотних есенцій існувати в природі не може, максимум це афродизії. От треба привернути їй увагу вигідної партії і все! А те, що орден інквізиторів буде потім мати до тебе справи, то не їх проблеми.
Хаврен склала руки на грудях, дивлячись на подругу. Та в свою чергу помовчала задумливо.
— Але все ж дивно, що король без спадкоємців, — Лорана знову пішла господарювати до скринь, — він вдівець.

 — Хаврен! — заволав дядько, тільки їй варто було впасти на коліна біля короля. — Хаврен! Не смій!
Часу на роздуми не було, на вагу життя правителя. Графиня, порушуючи всі правила етикету, вхопила за руку чоловіка, що лежав без свідомості. Ніхто не зміг підійти, бо під час передачі життєвої енергії з’являться невидимий бар’єр, що важко перетнути. Тіло засудомило, виснаження ввірвалось стрімко, як грім посеред нема. Перед очима потемніло, коли вона почула, як Його Величність прийшов до тями.
— Дайте йому ліки, — прохрипіла Хаврен перед тим, як впасти в небуття.

 Гарного дня та мирного неба!