Поезія поміж прозою

Вітаю, мої вірні шанувальники! Ви знаєте, що я не лише прозовий творець, а й поетичний. На моїй сторінці є невеличка збірка авторської поезії, втім там далеко не всі екземпляри. Сьогодні спонтанно вирішила поділитися кількома новинками, котрі, втім, уже давно опубліковані на моєму фейсбук акаунті. Сподіваюся, котрийсь із віршів знайде відгук у вашому серці.

Приємного прочитання!

***

Опівніч. За вікном туман.

Старенькі ліхтарі прояснюють дорогу.

Сиджу й пишу утомлено роман,

Тримаючи за шкірку музу вбогу.

Тамую вкотре потяг до перини,

Топлю сонливість в каві надміцній:

В моїх руках тремтить життя людини,

Яка завмерла в долі на межі.

Контраст реальності та вигадки бентежний:

Тут ніч, туман і тиша за вікном…

А там хтось геть необережний,

Проте сміливий бореться зі злом.

Не моя честь – сумнівна і бездарна.

Я як творець історію творю.

Такий канон: добро існує марно,

Коли ніхто не бореться зі злом.

***

Ще чимало мрій нездійснених в кишені,

І амбіцій трохи в кулаку,

Нові цілі, нові плани, мов мішені,

Почепила в кухні на гаку.

Позираю я на них, поки що, несміливо:

Маю трошки скромного страху.

Та чиєсь біографічне (знай, успішне!) чтиво

Реабілітує знічену снагу.

Скільки доль згострилися, мов леза,

Під невдач косою руйнівною!

Скільки душ з безсилля не померзли,

У вогонь розбурхані снагою!

Скільки див даровано нащадкам –

Скільки спадщин лишено жагою!

Не фортуна долі коліщатка –

А людина тягне за собою.

***

Я граю зі смертю, хоч сили не рівні.

Я – не гравець, але гра – добровільна.

Так, трохи в напрузі, та й нерви не ті вже,

Але змушений грати – сам захотів же.

Підтримати друзів – хороша ідея!

Доля солдата – це шлях Прометея:

Волю, як полум’я, з лап вигризати

Тих, хто себе богом смів величати.

Хто демонську душу сховавши під німбом,

Люду безбожно брехати посмів, бо

Немає сміливців вступитись за правду –

Всі грають зі смертю за продану владу –

Дешеву повію, спокушену грішми,

Бездушну, скупу, жорстоку і грішну…

Готуйся, голодна, платити «подушне»,

На решту, як вийде, купи собі душу!

***

У черствім маєстаті чваниться народ,

Що возвеличив сатану під ликом Бога;

Що Істину послав давно на ешафот,

Як гольтіпаку – висміяну, вбогу.

Народ, що бузувіром є і завжди буде;

Інертний люд, що нидіє, глухий,

Як пес старий, господарем забутий;

Як одержимий демоном; німий.

Оплот грабіжників, убивць і катів,

Як почет пекла надиться у світ,

Де все існує в межах постулатів,

Залишених нам Істиною в заповіт.