І знову ж таки, привіт любі друзі!
Нарешті я виставила нову главу під назвою «Долина смутку», тож Ви можете з нею ознайомитись. Вона досить важлива для подальшого сюжету, так як в ній відкриваються нові факти про головного героя, хоча до повних відповідей ще далеко. Нарешті Ден вирішить зламати загадковий сайт під назвою «Долина смутку» і знайде для себе, скоріше не відповіді, до яких прагнув, а навпаки, запитання…
Але не хочу про сам розділ, хочу розповісти про процес написання, а саме — про важливість натхнення і ясного розуму. Знаю про поради писати кожен день і не чекати музи. Звичайно, я згодна, що іноді ця муза приходить під час роботи. Але чи завжди це працює? Адже в мене були такі періоди, коли натхнення не було взагалі, а значить, процес написання майже не рухався вперед. В такому випадку чекати з моря погоди не потрібно. Вибирати день, коли голова ясно мислить та починати працювати. Зараз, напевне, скажу, що саме ясна голова, а не натхнення, відповідає за якість тексту. Натхнення — лише допоміжний інструмент, який відповідає за відтінки тексту, робить його більш насиченим і привабливим.
Я не хочу стверджувати ці слова, як абсолютну істину, тому, що це тільки мій власний досвід. Бувають дні, коли в мене просто немає бажання ні на що. Ні на читання, ні на перегляд фільмів, і, тим паче, на написання. Такі дні для мене – табу в творчості. Порожнеча всередині ніколи не принесе гарного результату, навіть якщо займаєшся самообманом, що все приходить під час роботи, тому, що справа зовсім не в натхненні, а в здатності ясно мислити та відчувати. Коли ти вижата як лимон – таким буде і текст. Потім на ясну голову відкриваєш, і берешся за голову, наскільки безбарвно написано. Текст сухий і занадто простий, навіть бідний, діалоги штучні та картонні, іноді не логічні та не підкріплені психологічними аспектами. В мене так було з цією главою. Написала 2000 тисячі слів на туманну голову, коли порожнеча всередині забрала будь які емоції. Розуміла — щось не те, але писала. Вранці перечитала і все видалила. Написала нове, на більш менш свіжу голову, і залишилась задоволена. Натхнення до речі, прийшло під час роботи. Але ясний розум та інтерес до всього навкруги зіграли свою роль. Тому моя вам порада – якщо глава, де кожен діалог, емоція, момент важливий для сюжету – пишіть на ясну голову та без внутрішньої порожнечі. Як тільки втрачається інтерес до всього навколо — оминайте ці дні, так як вони швидко минають. Все, звичайно, суб’єктивно, але для мене це був маленький урок на майбутнє.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКраще писати з порожнечею усередині такі ж самі глави. Тоді й читачі відчують її. І це буде плюсом історії. Хоча важко. Бо і так усередині нічого, а ще з цього нічого ти віддаєш у книжку. І залишається ще більша пустка
Анна Стоун, Згодна) однак такі глави зустрічаються не так часто... Якось я писала главу в стані стресу і там це було доречно, тому що сама глава була важка і похмура...а от з порожнечею я б написала напевне, коли тільки порожнеча в душі особи, від якої пишу і це треба описати..тому тут згодна)
Хороші слова) Мій девіз - "Не чекай Музи. Будь нею". Теж не люблю чекати натхнення. Вже маю звичку сідати за ноут і писати, писати. Так, часом доводиться дещо видаляти. Але це робочий процес)) Згадуюються моменти, коли писала курсову, і ноут не зберігав вагому частину тексту, що доводилося переписувати наново. Так от, наново переписані моменти - завжди найкращі)) Успіхів тобі!:)))
Hanna Trunova, Дякую) я не завжди можу бути музою, головне, щоб голова варила))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати