Додано
25.01.24 09:28:42
Вітаю!
За вікном сніг, принаймні у мене. Як думаєте, чи не час приділити увагу сонячній та гарячій, а подекуди смішній історії, яка точно не залишить Вас без хорошого настрою, та трішки згладить життєві негаразди?! Книжка, яка тримається в топі, як "гаряча новинка" вже тиждень, завдяки читацькій активності. Ще досі вагаєтеся? Ось маленький та свіжий шматочок з сьогоднішнього оновлення. Доречі, оновлення глав щодня і це ще один приємний момент.
...
Лівія.
- А що таке? Ліві? - знову ця його посмішка, яку понад усе хочеться зараз стерти з його обличчя. - Яка неочікувана цікавість до моїх родинних зв'язків.
- Та я так запитала! Яка мені різниця!
- Жодної… - припускає він і облизує свої губи не зводячи погляду з моїх.
- Жодної… - повторюю за ним знову, наче та папужка.
- А я було подумав, що ти розізлилася на мене…
- Я-я? - награно дивуюся. - Чого б це?
- Ти мені скажи! - нахиляється до мене ближче. - Класно пахнеш!
- Пане, Яннісе! Ви, що до мене залицяєтеся? - запитую на повному серйозі.
- Я-я? - копіює мене, напевно втямив, що в цю гру можна грати удвох. - Чого б це!
- Ну як би і білизну вже повернули, а ще й досі тут! - тепер моя черга посміхатися. - Щось ще?
- Може повечеряєш зі мною?
- Повечеряти? - мружу очі, закусуючи нижню губку. - З тобою!?
- Ага!
- А нагадай, навіщо мені це!? - продовжую я.
- Бо я тобі подобаюся! - шепоче на вухо, обдаючи теплим подихом, і сироти одразу зрадливо здіймаються від потилиці до самих п’ят.
- Що? - обурююся, відштовхуючи його від себе, доки він не здогадався про мою реакцію. - Чи не занадто самовпевнено!
- То переконай мене у зворотному! - не дає часу оговтатися та продовжує. - Скільки тобі треба часу, щоб переодягнутися?
- П’ять хвилин! - вигукує моє єство. - Ні скільки, бо я з тобою нікуди не піду!
- Тоді замовлю їжу сюди! - дістає свій стільниковий.
І залишитися з ним наодинці? Нізащо!
- Ні! - вигукую. - Я передумала!
- Чудово! - зручно вмощується в кріслі. - Час пішов! За язика тебе ніхто не тягнув! - підморгує.
От же ж! Просто злості на нього не вистачає!
Янніс.
Ось і справжня сутність блонди не забарилася. Мала колючка! Гонорова, гордівлива, ревнива… Щойно перестала бути залежною від моїх дій, як знову “ласкаво просимо в пекло”! Швидше на хвіст наступить власним бажанням ніж зізнається та розповість про них!
А мені цікаво, бо поряд з нею, емоції - стрілка на максимум! І вже не знаю чого хочу більше: покласти на коліно і гарненько наляскати доки пиха не зійде, цілувати і не лише, щоб зникла її нервозність та стервозність, чи провчити якось по іншому…
Зацікавилися? Тоді тисніть ТУТ.
І ще трішки візуалізації, як то кажуть "в догоночку"!
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ вже мрію опинитись на Корфу.... Дякую!
Ольга ТА, Ех, така сама)
Гарна історія! А герої...!!!
Marina Tkachenko, А герої такі запальні обидвоє, що інколи страшно за той острів на якому вони опинилися удвох)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати