Декілька важливих новин...

Всім привіт. Сьогодні я завітала до вас із новинами і їх буде декілька. В першу чергу хочу повідомити вам, що книгу "Дружина за примусом" завершено і вона доступна в повному обсязі. Для тих, хто любить читати книги "запоєм" якраз слушна нагода, щоб насолодитися цією захопливою історією про фіктивний шлюб.

Уривок з платного розділу:

"... — Ну не злись, колючко, — ловить моє зап’ястя розвертаючи корпусом до себе, коли я шумно зітхаю і хочу забратися геть. 

— Краще, скажи ще щось приємне. Мені подобається, коли ти мене хвалиш.

Він зараз стоїть так близько, що я відчуваю його гаряче дихання і навіть чую стукіт його серця. Дивлюся в ці потемнілі карі очі, погляд яких вже давно в’ївся під шкіру, і розумію, що більше не хочу опиратися тяжінню. Він має рацію. Змагатися з почуттями, які вже зародилися на дні мого серця немає жодного сенсу. 

Я не хочу говорити жодних слів, зараз вони здаються зайвими. Натомість, я дуже сильно хочу його поцілувати. Аж до тремтіння в колінах,  хочу знову відчути смак його губ... 

Повільно, несміливо кладу руки на мужні чоловічі плечі. Під моїми долонями напружуються його м’язи, і я чую, з якою важкістю Кирило випускає крізь ніздрі повітря. Підводжуся навшпиньки відчуваючи, як тілом розноситься дрібне пронизливе тремтіння. 

Кирило обіймає мене за талію, але жодним чином не допомагає, завмираючи в очікуванні першого кроку від мене.  Теплі чоловічі долоні навіть через одяг викликають на шкірі жар і поколювання. Серце завмирає від солодкого передчуття, яке проникає в кожну клітинку мого тіла, а я подумки молю його, щоб не відштовхнув. Прикриваю очі і повільно, навіть, обережно цілую свого чоловіка в губи. Спочатку коротко, ніжно і майже невагомо… А потім його долоні міцніше притискають мене до себе і Кирило поглиблює наш поцілунок. Нестримно. Жадібно. Палко. Гаряче. До втрати дихання… Наче, я найбажаніша для нього дівчина. Принаймні, зараз я почуваюся саме такою. Це такі неймовірні відчуття, що здається, наче я розчиняюся і злітаю високо в небо. Обіймаю його за шию, ковзаю долонею по потилиці і тихенько стогну в губи, бо збудження таке сильне, що мене саму лякають ці нові відчуття..."

Також я хочу запросити вас до нової історії, публікацію якої я нещодавно розпочала - "Закохуватися заборонено". Уривочок теж залишаю:

" ... Ще раз озираюся, наче сподіваюся, що видра передумає і вискочить з-за скляних дверей, щоб все-таки взяти мене в готель, але дива не відбувається. Зітхаю і розвертаюся, щоб піти геть, але сьогодні мене навіть підошва на черевиках підводить, нога зісковзує по слизькому льоду, я розмахую руками, щоб втримати рівновагу, але натомість боляче падаю на сніг, збиваючи при цьому чоловіка, який невідомо звідки намалювався переді мною, а тепер влігся зверху, шумно дихаючи в обличчя.

— Вибач-те, будь ласка, і встань-те з мене, заради Бога, — бубоню розгублено, і через брак кисню не розумію, як до нього звертатись, а сама прикипаю до його темно-сірих очей. Просто він зараз так близько, що не роздивитися його гарного обличчя, не вловити приємний терпкуватий аромат парфумів просто неможливо. 

— Що це щойно було? — підводиться незнайомець, обтрушуючи від снігу свій чорний костюм, а тоді опускає очі вниз, де коричневою плямою розлилася його не випита кава.

Упс…

— Це було подвійне падіння, — відповідаю я підводячись і зустрічаюсь з його проникливим поглядом. — Мабуть, керівництво готелю вирішило зекономити на солі і покласти штабелем, прямо біля входу, всіх своїх потенційних постояльців. Вибач, я зіпсувала тобі костюм, — зітхаю, помічаючи на рукаві його піджака темну пляму. 

— Готель нещодавно почав роботу. Можливо, керівництво ще не встигло виправити всіх недоліків. 

— Угу, — мугикаю тихо. — Головний їхній недолік — це видра адміністраторка, — шепочу собі під ніс.

— Я перепрошую за незручність.

— Що ти! — дивуюсь, і сама не розумію, в який момент перейшла на ти. А, байдуже тепер. — Це ж я тебе з ніг знесла, мені й вибачатися. Пробач, в мене день сьогодні жахливий, гадала зможу влаштуватися на роботу, але фіг там! — про циганку й гаманець вирішую промовчати. Яке йому діло до моїх проблем?

— Отже, ти в пошуках роботи? — здивовано підводить вгору свої ідеально рівні брови ковзаючи по мені вивчаючим поглядом. — Сюди, здається, потрібна покоївка, — киває на вивіску позаду мене, і, чомусь, напружується. 

— А ти працюєш тут? Звідки знаєш, що покоївки потрібні?

— Працюю, — киває, поки я оцінювально його роздивляюсь і відмічаю, що одяг в нього дуже стильний, та й сам він такий, нівроку. 

— Мабуть, і посада в тебе відповідна, — хмикаю торкаючись дорогої тканини його піджака. — Такі костюмчики можуть дозволити собі люди, які займають керівні посади. Навряд чи ти простий швейцар.

— Швейцари в нас теж не прості, — нервово висмикує одежину, наче йому неприємно. Боже, які ми недоторки… 

— Якщо тебе влаштовує вакансія покоївки, в готелі “Золота зірка” якраз нестача персоналу..."

А ще сьогодні (24.01.24) діє знижка на мій бестселер "Чоловік на одну ніч".

Анотація:

— Ти ще хто така? — запитує зверхнім тоном, від чого моє тіло вкривається морозом.
— Я…я… Н-над-дія, — бурмочу запинаючись, адже від хвилювання і двох слів зв'язати не можу.
— Тебе Жанна підіслала? Перевіряє мене на вірність? — хмикає цей чолов'яга торкаючись мого підборіддя. — Скажеш, що я провалив перевірку, — випалює він різко притягуючи мене до себе. В його очах палахкотить недобрий вогонь, а дихання обпікає шкіру.
Мабуть, треба заперечити, відштовхнути цього нахабу, пояснити, що він не так зрозумів, що це якась жахлива помилка, але я не можу.
Що, якщо це мій шанс? Останній шанс зачати дитину!

QNnVytj4 Коханий ворог

j-V0Wbcq Все почалося з весілля