Кажуть, з коханкою не ходять по друзях та коханок не вкривають теплою ковдрою щоночі...проте Маї доведеться зустрітися з коханкою її чоловіка...

ЗІ МНОЮ ТЕМРЯВА

 

Підняв та просто підхопив з ліжка дикий і несамовитий вереск. Ще навіть не до  кінця зрозумівши, що це я кинулася на джерело лементу боляче вдарилася об одвірок і зрештою з чумною головою і серцем, що просто вилітало з грудей я вбігла в кухню по дорозі стикнувшись з Богданом. І от на відміну від мого вигляду той був зібраний… він був навіть з пістолетом в руках!!! Від видовища зброї закололо в грудях, нагадавши, що у нас тут все наче серйозно…

А в кухні на робочому столі стояла одинока принцеса фурій і продовжувала доводити людей до сказу своїй верещанням.

– Що відбувається? – стиха, але так, що і у мене волосся дибки стало запитав Богдан.

– Ми…ми…миша….там…– тикнуло пальцем непорозуміння в сторону м’якого куточка.

– Миша?! – лагідно перепитав Богдан, опустив голову донизу, видихнув і ловким рухом сховав зброю, що так мене бентежила. Я трохи нервовим рухом потерла лице і потримала руку біля серця, немовби вгамовуючи скажене серцебиття.

– Ти оце зараз кричала, не тому, що тебе різали на шматки тупою пилкою, а тому, що побачила мишу? – уточнила вже я.

А вона наче кивнула.

– Пристріль її. – рявкнула я. – Або дай пістолет саме пристрелю нелюдь цю поторочену. – продовжила тримати я руку біля серця.

 На що Богдан тільки стурбовано глянув на мене і налив в склянку водички.

– Може водички? Ти щось дуже бліда. – кружляв він довкола мене метеликом.

– Я? Бліда? – усім організмом виразила я здивування. – Вона мене доконає. Я починаю думати, що може до знайомства з нею її чоловік теж був милою і врівноваженою людиною. Бо тепер у мене теж он є гостре бажання видерти з корінням цю… квітку ночі. А своєму чоловікові навіть мстити не буду, здається вона зробить це за нас двох ліпше. Та я тут мало не здохла поки бігла.  – вчепилася я за руку Богдана і притулилася головою до його плеча.

– Майя, ти чого? – підняв він моє лице і позаглядав мені в очі.

З близької відстані я бачила його довгі вії, щедрі морщинки біля очей і трохи переляк в очах. Відвела від нього погляд і знову притулилася головою до його плеча. Богдан примудрився обійняти мене і притулити до грудей. Здається обійматися з ним стає вже нормою мого життя. Отак і стояла збираючи себе до купки. Відпустила його, коли мій переляк трохи влігся, чекаючи наступної жертви, а бажання запустити руки йому під футболку трохи почало виходити з берегів

– Слухай гарпія, а як ти взагалі на той стіл залізла? –  ховаючи власне збентеження, запитала я, оцінивши висоту столу.

– Я…я злякалася. – затинаючись дала вона змістовне пояснення.

– Богдан, – занила я, – пристріль мене а? Ніяких нервів на це шапіто не вистачить.