На дворі 513 рік до нашої ери. Територія сучасної України стала землями, які згодом назвуть Скіфськими. Скіфи - непереможні воїни. Та мусить же хтось і хліб вирощувати, бо їсти хочуть всі. 

Тож хлібороби-орачі вирощують хліб, аби самим було що їсти, та й Скіфам, що крім лука в руках іншого знаряддя тримати не навчені. Хіба ще спис та акінак.

Так й живуть. Добре можна сказати, мирно, бо кожен знає свою справу - один вирощує хліб, інший охороняє.

Але всяке мирне життя, колись та й закінчується. От і тому році, в 513 до нашої ери, прийшов на землі Скіфські, перський цар Дарій І, з роду Ахеменідів. В ті часи брехали дещо менше, ніж зараз, тож персіянин прийшов зі зрозумілою ціллю - захопити землі скіфів, розширити свою імперію.

Привів неймовірне військо, Геродот казав, що десь 700 000 та перш ніж зустрів бодай якийсь опір, почав грабувати мирних селян. Й треба ж такому, що на шляху збирачів харчу, трапились два хлопчини, які просто засівали своє поле. Для справжніх воїнів це не опір, тому просто відібрали зерно, заодно й життя двох смільчаків, що відважились відстоювати своє.

...Проте чи все так сталось, як зайдам здавалось? А якщо не зовсім так, якщо хлопці не загинули, то чи не стане ця помилка роковою для окупантів?

Запрошую до першого розділу історичного роману "Діти Степу".