Відгук на оповідання Тетяни Гищак “ Місія ”.

Ідею цього оповідання я для себе визначила так: якщо і варто загинути, то заради того, щоби життя тривало далі.

Величезна армія воїв, сильних, прудких,  готових на звитяги, очікує початку своєї місії. Завдання їх надскладне - треба досягти сфери, що у певний час  прибуде у відповідне місце, і закріпитися в ній. Бойовики готові до виконання. Вони вирушають у похід навіть попри те, що знають - на шляху до перемоги майже всім доведеться загинути.

На нескінченному шляху армію очікує маса перепон, настільки складних, що виживають лише кілька сотень солдат. Вони і досягають сфери. Але це ще не все. Головна мета попереду. Тепер треба проникнути всередину і запустити процес, заради якого мільйони солдатів віддали життя. 

Чи буде виконана місія і що станеться з головним героєм на ім‘я М305Y? Ви дізнаєтесь це, прочитавши оповідання.

Твір свій автор подає як бойовик. На перший погляд фантастичний. Але цей жанр не згадується на титульній сторінці книги. І дійсно, чи фантастика це? Можливо просто алегоричне подання дійсності? Чи не стикаємося ми з подібним явищем в повсякденному житті? 

Чесно кажучи, я достеменно зрозуміла про що йдеться в оповіданні, лише коли на армію обрушилася хімічна атака :) А чи вдасться вам здогадатися раніше? В будь якому випадку, читати буде цікаво.

Написано захоплююче, чудовою українською мовою. Я отримала задоволення і коли вперше читала оповідання і за другим разом, коли писала цей відгук. Виникло лише одне питання до автора. Чи не варто сферу М305Х, після виконання місії назвати повним ім’ям - М305XY?

Оповідання “Місія”, ЧИТАТИ ТУТ.

Написано для БЕЗСТРОКОВОГО МАРАФОНУ.