Важливий вибір #1. Цитую

У 13-му розділу "Пір року. Зникнення Зими" піднімається питання важливого вибору. ГГ Майк вибраний від самого народження на роль охоронця принцеси. Але чи це справжня мета охоронців - оберігати принцесу?

Цитую.

– Чому саме Зимні обираються на роль охоронців Єдиних?

Якби він не читав Щоденники Зимніх-охоронців, то відповів би щось на кшталт: Зимні мають крижане серце, через це вони ідеальна машина для звірств.

Якщо хтось і мав би охороняти Єдину, то саме Зимній.

Спершу Щоденники Зимніх-охоронців здавалися йому захопливою казочкою на ніч про заборонене кохання. Але чим більше він їх читав, тим більше вжахався.

Ці Щоденники були написані ніби за одним і тим самим сценарієм, ніби по шаблону. Невинний флірт із Єдиними, посмішки, поцілунки. І все для того, щоб в результаті захопити їхнє серце в полон, а потім жахливо взяти і розтоптати!

Майк непомітно видихнув і чітко відказав:

– Зимні стають охоронцями для того щоб закувати сонце у кригу.

– Добре, – Любомир погладив лакований підлокітник. – А значення розгадав?

– Зимні правлять двадцять років, а потім стають охоронцями Єдиних. Насправді охоронці нікого не охороняють. Це влада. Цілковитий контроль над Єдиною – усіма способами.

– Любий племіннику, Єдині – сміття, непотріб, помилка природи. Їх потрібно тримати в шорах, інакше усім буде дуже непереливки. Це честь для кожного Зимнього. Чекай на вказівки від Суддів. 

І його роль у цій дії п’єси далеко не остання.

Значить, це всім Зимнім Судді давали вказівки? Закохати в себе принцесу, приголубити, поцілувати, а потім у ліжко затягнути?

Майк починав закипати від гніву: на систему, що придумала ці дурнуваті правила гри, на дядька, який безневинно витріщався, на себе самого!

«Лід у моєму серці потроху танув. Але чи можливо сонце закувати у кризі?»

Вся заковика в тому, що лід у серці тільки починав танути, але ніколи не танув повністю, а сонце було заковане у кригу завжди. Завжди!

Тотальний контроль над серцем Єдиної, її почуттями, думками, рішеннями, ба більше, тілом. 

Як же Майкові все осточортіло. Він знав, що відмовитися від ролі охоронця не може, а навіть якщо і міг, не зробив би цього. На його місце приставили би іншого, не такого принципового Зимнього, який би кував сонце у кригу без жалощів. 

Майк уже звідси бачить, що не зможе впоратися зі своєю роллю. А якщо він хоче жити, зрештою, доведеться грати.

Майк не був до кінця впевнений… Такого раніше не відбувалося…

Зимні-охоронці гинули тоді, коли виконували всі доручення, а якщо Майк відмовиться їх виконувати, то, можливо, його теж приберуть.

– Жодних вибачень. Мені потрібно було саме це, – Майк витирав тканиною залишки крові. Рана вже безслідно зникла.

– Тобі зараз непросто. Ти на порозі важливого вибору.

– У мене немає вибору, – відрубав Майк, відчуваючи, як лють знову починає розпалюватися, і нудотне відчуття підступає до самого горла.

– Вибір є завжди, – відчеканив Костянтин і повністю розвернувся до нього. – Я не твій батько, Майку, і ніколи ним не стану. Але я впевнений так само, як у цьому був впевнений твій батько: ти зробиш правильний вибір.

Майк опустив погляд. Він уже давним-давно зробив свій вибір.

Який вибір зробив Майк? Кувати сонце у кригу чи не кувати? 

Насправді відповідь уже була давним-давно прописана. У іншому блозі пробіжимося по цитатах, а ви діліться думками в коментарях)