Вітаю, любі читачі!!! 

Запрошую до дилогії. Вірніше до оповідання Зупинка кохання

та продовження у повноцінній книзі

КАРТЕР & СОРАЙЯ. КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ».

#безкоштовно Зупинка кохання

Чому під новий рік? Я не хочу замерзнути посеред дороги з валізою в руках. Не хочу, щоб мене зжерли вовки, якщо вони тут є. Цікаво, вони тут є? Я почула шурхіт, і перелякано кинувши валізу, побігла з криком в невідомому напрямку, і стукнувшись об щось тверде, впала на п’яту точку. З зойком я простягнула руки вперед і попередила того, хто ховається під каптуром.
  — Я знаю карате.
  — Вітаю. Але це вам не допоможе вижити, коли стихія – це майстер з полювання на таких, як ви.
  — Таких, як я?! Що це означає? — Я обурилась так, що забулась, що маю боятись.
  — Підводьтесь. — Незнайомець простягнув мені руку, і я прийняла допомогу. Вставши, я забрала руку і почала обтрушувати свою куртку. — Ви, що потяг прогавили?
  — Я проспала свою станцію. Мене обікрали і я на все це не заслужила. — Хникаючи, скоромовко мовила я.
  — Маєте, що маєте. Так вже сталося. Прийміть цей факт і…
  — Ви знущаєтесь? Ви взагалі нормальний? — У мене шок. Що ця «снігова людина» собі думає?! Я і досі не бачила його обличчя. Каптур, шарф до очей і сніг, який не дає змоги розгледіти цього нахабу - все одне на одне.
  — Ні. І так, я нормальний. — Кілька слів, які вибісили мене ще більше.

КАРТЕР & СОРАЙЯ. КАЗКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ» 

— Добре, Картере. Я все зрозуміла. Моє серце – мої проблеми. Сама винна. Ці дні були цікавими… для нас обох. Такими їх і запам’ятаємо. — Я встала з дивану і хотіла пройти повз нього, але Картер мене схопив за лікоть і притягнув до себе. Ми зустрілись поглядами. Він мовчав, боровся сам із собою, але мені було байдуже… Хай бореться сам із собою надалі, а я хочу зібрати свої речі і звалити звідси. Я вирвала свою руку з його пальців і поспішила до сходів, щоб зібрати речі, які ще два дні тому перенесла до спальні Картера.
  — Куди ти?
  — Хочу в душ. — Збрехала я.
  — Мені потрібно йти. Потім поговоримо.
  — Немає про що говорити. — Мовила я, зупиняючись на другій сходинці, дивлячись йому у вічі. Я хотіла запам’ятати його обличчя, щоб згадувати самотніми ночами про те, що подарував мені він.
  — Сорайє…
  Його очі видавали сум, біль та тугу.
  — Йди Картере. Тебе чекають. — Я хитнула головою і тихо сказала собі під ніс. — Прощавай, Картере.
  Увійшовши до кімнати, я сіла на ліжко, і поклавши руки на груди почала потирати те місце, де був зосереджений біль. Я раніше не знала, чесно не знала, як це - коли тобі розбивають серце молотком. В моєму житті не було кохання, не було нерозділеного кохання, тому все це вперше і мені це не подобається. Жодне розтавання ніколи мені не боліло, було образливо – так, але не боліло. Картер навчив кохати, отримувати незвідану насолоду і навчив відчувати біль там, де його раніше не було.
  Я чула, як він говорить по телефону і почала прислухатись. Він викликав таксі. От і мені б викликати його, і чкурнути звідси. Я думала, як втекти, а по щоках вже бігли струмочки сліз.

Мій телеграм канал - https://t.me/+DVFo2AOK1RIwNjNi

Героям Слава!

Мирного усім неба!