Привіт всім. Вирішила згадати таку тему як "шістдесятники". Бо це справжні українці які щиро вірили у свою країну. Любили мову й не боялися тодішнього режиму.

  Українська література в період “відлиги” радянського режиму отримала певне піднесення. В цей період заявили про себе творчі люди, які мали відмінні від офіційних політичні погляди з приводу української державності, цих людей прийнято називати шістдесятниками. В даній статті ми розглянемо цей феномен, хто входив шістдесятників, які в них були погляди життя та як це вплинуло на українську літературу.

Шістдесятники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. 

Основу руху шістдесятників склали письменники:

Поети: Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Іван Драч; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Валерій Шевчук.

Малярі та графіки: Опанас Заливаха, Алла Горська, Галина Севрук.

Кіномитці й театральні діячі: Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Лесь Танюк, Леонід Осика.

Публіцисти, критики й правозахисники: В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська й інші.

Молоде покоління прагло до оновлення не лише мистецького, а й усього суспільного життя. Але влада, вбачаючи в шістдесятниках зародки опозиційності, відповіла на творчий порив молоді двома хвилями арештів – у 1965 і 1972 роках. Через це в середовищі шістдесятників відбувся розкол. Перші сформували офіційне шістдесятництво (І. Драч, Б. Олійник, Д. Павличко та ін.). Вони мали змогу активно друкуватися, але натомість змушені були йти на певний компроміс із владою.

Інші – такі, як В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Є. Сверстюк – сформували дисидентський рух. Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти зазнали з її боку масових арештів і ув’язнень.

Треті ж, взагалі, вдалися до «внутрішньої еміграції» – зайняли аполітичну позицію, яка коштувала їм довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, В. Шевчук).