Продовження Відьма. Рубежі світу

Мої вітання!

Її закинуло за ним у інший світ...

#Місцевий колорит з нечисті #пригоди #емоційні гойдалки # кохання

ВІДЬМА.РУБЕЖІ СВІТУ

Доставка видінь від провидиці буває дуже ексклюзивною : 

 

В себе я приходжу ривком, хапаю ротом повітря, нервово смикаюсь коли відчуваю когось над собою, відповзаю в сторону й видаю якийсь жалюгідний стогін.

- Селено! Селено! Спокійно! Це я! – розставивши руки в сторону наді мною стоїть Зорян. 

- Зорян! – хриплий видих зривається з моїх губ.

Мною колотить…ноги трусять і я навіть встати не можу, просто сиджу біля стіни й відчуваю, як моє тільце вібрує.

- Відьмочка, ти як? – присів він біля мене.

Цього мені й треба було. Я незграбно приповзла до нього й майже навалилася, він хитнувся й під моєю вагою сів на підлогу. А я вчепилася в нього такого живого. Мені просто треба відчути, що він живий. Просто треба знати. Просто треба чути.

Від емоцій я задихаюсь…Й ці мої нервові втягування повітря вловлює Зорян. Хапає моє обличчя руками й змушує дивитися на себе. Дивлюсь в синь в якій вирує життя, плескається занепокоєння і трішечки страху.  

- Гей! Селено? Дихай. Просто дихай. Повторюй за мною…

І я повторюю за ним допоки дихання не вирівнюється.

- Що… сталося? – видушую я з себе.

- Ми прийшли до провидиці. Вона взяла тебе за руку й ви на деякий час пропали з радарів, а тепер ти прийшла в себе й у тебе дикий погляд.

- Ми у провидиці? – перепитала я.

- Ага. Вона он теж біля стінки, емм…відпочиває.

- Вб’ю ту провидицю, – сіпнулася я, але була спіймана Зоряном й притиснута до його грудей.

- Тихше, моя войовниця. Що тим там бачила?

Й нервовий сміх зривається з моїх губ.

- Що я там бачила? – тупо перепитую я й злобненько так поглядаю на цю бісову браковану провидицю. – Хороше питання. От зараз у цієї провидиці й з’ясуємо, що ж то я там бачила!!! – психую у відповідь.

- Ми ж нікого не будемо вбивати? – вкрадливо так запитав Зорян.

- Як піде.

- Селено! – з осудом так глянув він на мене. – Так, дивись на мене.

І я неохоче та все ж підвела на нього погляд.

- ЩО?

- Ти моє світло в цьому світі. І я реально здохну, якщо з тобою щось трапиться.

Здригаюсь від його слів. В його очах така впевненість, що мороз йде шкірою.

- Тоді пішли розбиратися, що ця провидиця мені показала.