Викладаю новий розділ з дуже закоханим Джеймсом: боротьба за серце дівчини, страждання й метання, безсонні ночі й прочуханки від найкращого друга на тему «та вспокійся ти з тою Еванс!». 
      В зв’язку з тим маю одне спостереження. А саме: хороші хлопці іноді програють поганим хлопцям саме тому, що надто надіються на свою правильність. Ну тобто, от є Джеймс Поттер: добрий і веселий, справедливий та сміливий, привабливий і багатий — класний, яким боком його не розверни. Він знає, що він офігенний, знає, що поводиться добре. Впевненість його у власних словах та діях залізна.

      Аж на стільки, що Джеймс не боїться демонструвати свою праведність мов VIP-візитку, завдяки якій йому мають відкритися всі двері. Звісно він від цього Джеймс аж ніяк не починає бути поганим. Просто трохи так виглядає не комільфово, як самонадіяний дурко й... програє битву з поганцем.
      А поганий хлопець в курсі, що він не робить щось таке гідне, з чим можна гордо носитися. Тому він тактовний, він зважує кроки, він планує, передбачає ймовірні варіанти розвитку подій. Він емпатійний та послідовний. І через це поганець виглядає таким гордим, самобутнім чуваком зі заниженою самооцінкою, якого хочеться врятувати, підбадьорити, напоумити …  Словом, вчепитися в нього як вош кожуха й ніколи не відстати. Так поганий хлопець виграє битви.
      Осі і Джеймс програв, наразі. Але не надовго.