Сьогодні півдня окрім як займатись справами паралельно передивляюсь своє улюблене аніме, воно називається "Ван Піс", і ось в 250 серії звучить дуже цікавий діалог, який чітко показує моє ставлення до моїх творінь =))

Отже, цитата:

Учень-плотник, після того як його творіннями(кораблями з пушками) скористались пірати, постріляли з них його місто і ранили його вчителя, каже: «Кораблі, здатні на таке… більше не мої кораблі!»

Вчитель бʼє його в обличчя. 

Другий учень того ж вчителя:  «Том-сан ніколи не бив Френкі!»

А вчитель після цього каже:

«Це не мої кораблі» кажеш? Щоб я більше ніколи такого не чув!»

Учень: «А що тут такого?! Я шкодую, що будував їх! Якби їх не було, то ніхто б не постраждав!»

Вчитель: «Які б кораблі ти не будував, — вчитель витягає з себе гарпун. — Будівництво не робить їх поганими чи хорошими. Мені все одно, які ти будеш будувати кораблі, але ТВОРЕЦЬ НІКОЛИ НЕ МАЄ ВІДРІКАТИСЬ ВІД СТВОРЕНОГО!»

Скрін з цієї серії аніме:

Коли я почула цей діалог, то одразу подумала про свої книги. Так, може деякі з них наївні, перші книги взагалі навіть після редактури мають купу ляпів, неточностей і русизмів, але це МОЇ КНИГИ І Я ЇХ ДУЖЕ ЛЮБЛЮ, КОЖНУ З НИХ.

Успішну, неуспішну, з купою коментарів, без них, з продажами чи без... Я люблю кожну свою історію. 

Бо книги для мене, як діти. Не можна одну дитину любити, а іншу - ні, правда? =))

Ну і за традицією, запрошу вас до моєї книги в процесі =))

"Коли вона почала його цілувати, він думав, що вона його подарунок на день народження, а вона просто помилилась поверхом..." Читай книгу тут: https://bit.ly/46iJAIi

Люблю цю історію, ну, як ви зрозуміли, я всі книги дуже люблю =))) 

Дякую вам за підтримку =)
Ваша ВХ =)