Любі читачі!

Кожна з моїх історій – моє улюблене дітище, у кожну я вкладаю частинку душі й ділюся нею з вами. Кожного героя я по-своєму люблю, хоча всі вони у мене зовсім не ідеальні.

Але книжки “(Не) чужа дитина” і “Впусти мене в серце” виявилися для мене найособливішими та найемоційнішими. Над жодними іншими я стільки не ридала, поки писала.

Я починала працювати над “(Не) чужа дитина” ще до війни, сюжет був готовий, частина тексту написана. І травму малюк за первісним задумом отримав не внаслідок бомбардування. А потім почалася війна... І кілька розділів самі собою змінилися, розірвавши мені душу. Я просто не змогла написати їх іншими.

На книгу “Впусти мене в серце” мене надихнув пронизливий і повний болю пост вдови українського Героя. Люди втрачають близьких не лише внаслідок війн. Але зараз у нас найстрашніша концентрація зламаних людських доль і болю. Мрію, що кожен та кожна зможуть знайти сенс жити далі та знов бути щасливими. Навіть якщо здається, що попереду суцільна темрява.

Я писала ці книжки й мріяла про наше щасливе життя "після"...