Новини, новинки та прохання

Хееей!

А поки сьогодні немає оновлення Світів, хотіла б дечим поділитись. Почнемо зі Світів: планується наступна книжка про наших героїв (ближче до середини книжки вже питатиму вже ставки, кого хочете бачити у ролі головних), а також буде щось типу пріквела - дві книжки про те, як почались ті події, у котрих Кора та Ерік опинились зараз.

Сподіваюсь, ви раді)

Другою новиною залишу тут уривок книжки, продовження Скофських історій, що стартуватиме свій вихід на початку грудня:

"— Це твій бойфренд? — в мене серце пішло до пʼят, щойно побачила, як чоловік опинився біля моїх коробок. Нахилився й підняв обидві, ховаючи своє обличчя за ними. — Чого ж він не допоможе тобі з усім цим гамузом? 

Він зайшов до квартири й нахилився, та раз вже взявся за це, я вирішила познущатись з нього:

— Не сюди. Далі, будь ласка. 

Спостерігати, як він таскає коробки з одного кута до іншого, було приємно. Та коли я втретє попросила поставити коробки в інше місце, Даміан щось запідозрив. Коробки опинились на підлозі, і я широко посміхнулась, побачивши його роздратоване обличчя. Чомусь мені стало неймовірно приємно. Й Даміан, провівши пальцем по підборіддю, тепло усміхнувся. Його погляд опустився до моїх губ й потім знов піднявся до очей. Я відчула між нами напругу й розірвала зоровий контакт. Достатньо і того, що у нас вже було. 

— Не помічав, що ти таке стервонько, — почувся його хрипкий голос. 

Заправивши прядку волосся за вухо, я посміхнулась:

— Це не дивно, адже ми й не знаємо одне одного, — відчула, що варто нагадати йому.

Побачивши Даміана пару років тому на вечірці, я думала, він скромний. Проте доволі скоро зрозуміла, як сильно помилилась, коли він жадібно поцілував мене. Дивлячись на чоловіка тепер, ніяк не могла збагнути, як він міг здатись мені скромним. Даміан обігнув коробки, зробивши кілька кроків назустріч і зупинився поряд зі мною. 

— Ну не скажи, здається, дещо я таки про тебе знаю, — нахабно мовив чоловік, торкаючись моєї скроні. Мить, й волосся, яке я щойно заправила, знов прикрило скроню. — Тобі так дуже пасує. 

Я дозволила собі насолодитись цим моментом, відчуваючи, як кожна клітина мого тіла приємно напружилась. Та потім повільно відступила. 

— Не зачепило, — мовила, даруючи йому нахабну посмішку у відповідь. — Дякую, що допоміг з коробками.

Даміан здивовано підняв брову і розсміявся. 

— Будь ласка. — Він попрямував до виходу, та на мить зупинився поруч зі мною так, що наші плечі торкались: — Це і не мало б чіпляти, якщо ти з'їжджаєшся з хлопцем, чи не так?"

І наостанок, маю невеличке прохання для вас, любі читачі. Буду вдячна вашим лайкам, підпискам і коментарям. Це саме те, що мотивує писати далі та покращувати власні навички.

Не забудьте підписатись, аби не пропускати оновлення і нові твори :)