хроніки [ч]тива

    Одного липневого дня я написав чернетку - декілька абзаців тексту, в якому сюжет виникав нізвідки і зникав внікуди. 

    На той момент, я сприймав вищезгаданий матеріал не інакше як «технічний», метою написання якого було звільнити мозок від випадково згенерованої інформації. 

    В мене є звичка - після написання будь - якого матеріалу, давати йому кілька днів «відлежатися». Це доволі зручно, адже дозволяє щоразу оцінювати матеріал «свіжим» поглядом, відтак ефективно його правити. 

    Я перечитав «технічну чернетку» не одноразово і ніяк не міг второпати що з нею робити далі. Занадто вдалою вона вийшла, проте це був лише короткий уривок неіснуючої історії, який ажніяк не тягнув на повноцінну завершену історію.

    Ну, типу, уявіть, що ви посеред лісу побачили шмат асфальту метр на два, в чудовому стані. Яким би чудовим цей асфальт не був - він ніколи не стане автострадою, він так і залишиться шматком асфальту в лісі. 

Трохи згодом з’явився ще один такий уривок. Потім ще. 

Я створив телеграм канал, в якому час від часу публікував нові записи. Прступово на каналі розросталась аудиторія. Не дивлячись на свою специфічність, матеріал викликав інтерес і його чекали з нетерпінням. 

[ Далі буде … ]