Як я була оперною співачкою (історія з мого життя)

Трапилося це в третьому класі, коли мені було дев'ять років. 

Одного дня вчителька викликала до дошки одночасно мене, ще двох дівчат, Тетянку та Іринку, і хлопчика Костю. Чесно кажучи, я думала, що нас  з Танею будуть сварити, бо на перерві ми ледь не побилися через те, що ніхто з нас не бажав стояти останнім на фізкультурі. Розбороняв нас весь клас, в Костя навіть лінійкою виміряв обох, щоб визначити хто  вищий. От тільки до чого там була Іра, незрозуміло. Вона вважалася першою красунею в класі і в конфлікт наш не втручалася.  Вчителька теж у свару вникати не стала. Вивела нас у коридор і передала незнайомій жінці зі словами:

— Ось, вони співають краще за всіх.

Отак ми з моєю конкуренткою і ще двома однокласниками потрапили до трупи дитячого оперного театру, що започаткували в нашій школі. 

Ставили оперу МУХА-ЦОКОТУХА композитора Михаїла Красєва. Керівничка сказала, що за голосовими даними ми з Танею обидві підходимо на головну роль, але все ж на роль Мухи обрали мене, бо я трималася на сцені набагато впевненіше. Таня ж стала моєю дублеркою і отримала "німу" роль мурахи. Оскільки вона на мене не образилась, то і я поступилася їй місцем на фізкультурі. Іра одержала роль Метелика, там треба було не тільки співати, але й танцювати. Костя ж, зі своїм чудовим сопрано, був обраний на роль Комарика.

А що ж опера? Вона проіснувала цілий рік. В шкільній майстерні нам зробили декорації. Для мене особисто - картонний самовар завбільшки в половину мого зросту. Задник для сцени в актовому залі розписав справжній театральний художник, костюми зшили батьки, а великі цукерки, якими Муха мала пригощати гостей, ми накрутили самі з кольорового паперу.

Виконання також не підкачало. У всіх хлопців і  дівчат були чудові голоси, а найбільш дзвінкоголосим  виявився Павук, він був найменшим з нас  і навчався в першому класі. Коли він вилазив на стіл і заводив високим голосом  "Я злий Павучище, довгії ручищі…" глядачі були просто у захваті. Ви б чули, як йому аплодували! А найстаршим і найвищим з усіх був Таракан з четвертого класу. В ті часи я була впевнена, що співає він справжнім басом :) 

Мені особисто припало співати арію,  загальну застільну  пісню і заключний хор, дуже урочистий, який нам всім подобався, бо відображав зовсім не весілля комах, а  перемогу над злими силами. 

Ми гастролювали по різних школах, перемогли у конкурсі талантів і навіть виступали в обласному музично-драматичному театрі де для нас встановили справжні театральні декорації - дерева, пеньочки, грибочки. Навіть підлогу "травкою" встелили.  Зал був повний глядачів, а сцена підсвічувалася софітами. Тобто все було як у справжніх артистів.

От з того часу  і полюбляю я оперне мистецтво. Тому і приділяю йому так багато уваги в книзі ШОВКОВИЙ ШЛЯХ "БОРИСФЕНА".

Запрошую всіх приєднуватися до читання і підписуватися на автора.

ЧИТАТИ ТУТ