Вітаю, любі читачі і читачки!

Герої моїх книг знаходять кохання по-різному. Але найоригінальнішим способом його знайшов… як ви думаєте, хто?

На мою думку, Влад з роману "Наречена з нетрів". Все-таки не кожному пощастить знайти кохання всього життя у власному автомобілі (та ще й доки це кохання непритомне).

Цей роман пропонує нам те, що ми всі так любимо: один владний герой з трохи паскудним характером, одна добра невинна героїня (але творча і цікава!), фіктивні стосунки, проживання під одним дахом, романтика і перша близькість. При цьому, скажу по секрету, "Наречена з нетрів" — мій найменш улюблений роман власного авторства, але він 5 чи 6 у списку моїх найпродаваніших книг, отже один з найпопулярніших серед читачів. Тож якщо ви ще не читали, запрошую!

Анотація:

Владний, холодний чоловік, якому неможливо протистояти. Нестерпний тип зі славою переконаного холостяка і жінконенависника. Треба ж було їй, дівчині з маленькою мрією і великими проблемами, випадково зв'язатися саме з ним! Тепер для всіх вона — його наречена. Щоправда, лише до виборів.

Тільки що коли вона закохається, а для нього це все залишиться грою?

— Тепер будеш моєю дівчиною.

— Що?

— Преса думає, що ти моя дівчина, тому доведеться нею побути. Я заплачу.

— Але я... Я не хочу!

— Треба було думати, перш ніж засинати в моєму авто.

— Зараз дівчина, а потім що? Може, ще накажете бути вашою нареченою чи дружиною?

— Треба буде — будеш.

Уривок з платних глав:

— Ходімо?

Промовив так, що вона не зрозуміла — ствердження це чи запитання. Про всяк випадок кивнула, вкладаючи руку в його відкриту долоню.

Вони піднялися на другий поверх, зайшли в його спальню. Влад не вмикав верхнє світло, засвітив лише настільну лампу. Але й такого освітлення вистачило, щоб роздивитися чимось присоромлений Раїн погляд і рожевіші, ніж зазвичай, щоки. Кожна її дрібна емоція завжди відображалася на обличчі, до цього вже звик.

— Ти можеш піти до себе, доки не пізно.

Влад підійшов близько, поклав руки на її талію, притулив до себе. Казав одне, а робив інше. Бо відпускати не збирався.

— Ні. Я хочу.

І вони знову цілувалися. Довго, млосно, тягуче. Рая не одразу зрозуміла, що вже лежить на ліжку, притиснута до м'яких покривал його тілом. Випручала губи, щоб сказати:

— Владе, чекай. Я думаю, що я все-таки…

— Все добре. Я буду обережним.

Він провів самими пучками по її губах, а тоді пальці побігли далі вниз. Вниз, вниз, вниз…

Читайте цю історію тут, а також приєднуйтеся до книги у процесі "Десята ранку в першу суботу літа"!

Нагадую, що більше новин від мене у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці