Для тих, хто полюбив Саммер та Ілая.

Вітаю, мої любі читачі!!!

Для тих, хто подюбав Саммер та Ілая та

"Наше спекотне літо". 

Тепер настала черга поборотися за своє щастя Ноа та Слім. Як ви пам'ятаєте - Ноа це кузен Саммер.

А от і їхня історія кохання

"Наша п'янка осінь"

Уривок:

Ноа можливо знайшов собі дівчину, а я взяла і приперлась - бо приревнувала його. Це неправильно, але я вже тут… А що тут такого - ми хороші друзі. І взагалі я маю побачити ту Лію, яка вона і що хоче від Ноа?.. Ну і звичайно запевнитись, що вона не сиділа в тюрязі, що не хижачка на чоловіків і що… Що Ноа їй дійсно подобається. А хіба може бути інакше?! Ноа подобається всім. 

   Коротше - мені потрібно розвідати обстановку. Чим я і займусь, коли вийду з душу. 

   ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ ХВИЛИН я завернута в рушник тишком-нишком йду до кімнати Ноа… не знаю, куди саме він заніс речі чи в свою, чи в сусідню кімнату?.. Тому йду спочатку в кімнату Ноа, тримаючи свої речі в руках. Я обережно відчиняю двері і заходжу. 

   ОMG! Ноа… в одних боксерах. Ну… такого я ще не бачила. Я стою наче вкопана, а він дивиться на мене і пояснює.

   — Я не знав, що ти так швидко, тому хотів одягнутись і забрати все своє до іншої кімнати. Вибач за цей маленький стрептиз.

   Взагалі-то я зовсім не проти. Можу навіть ще баксами заохотити за продовження. Але він бере джинси і ховає від мене те, що дуже подобається моїм очам. Дужееееее подобається. 

   — Це ти вибач… я просто шукала валізу… 

   — Он вона. — Ноа вказує пальцем, а потім застібує гудзик на джинсах. Згодом його прекрасне, рельєфне тіло ховається під білою майкою. Трясця! 

   — Дякую. 

   — Я виходжу. Кімната твоя. Все інше заберу потім. — Ноа проходить біля мене і на мить зупиняється. — Я дійсно радий, що ти тут. — Цілує мене у маківку і я вдихаю його аромат. 

    Задираю голову саме тоді, коли він ще нависає, і я все думаю… як він цілується? Від нього віє жаром, в очах запитання, але яке? Він хоче того, що і я? Я отримую відповідь… безмовну - він йде. От тобі і відповідь. Цього хочу лише я. 

Уривок:

ЩЕ СОНЦЕ НЕ ЗІЙШЛО, а вже хтось шкрябається в мої двері. Хто? Навіщо? У мене сьогодні день відсипання. Ми вчора з Ілаєм пропустили по скляночці, і я вирішив, що сьогодні я - сплю. Але хтось вирішив, що мені час вставати. За вікном тарабанить дощ. І я не розумію ту людину, яка вирішила помокнути під зливою. Дурдом якийсь. 

   Встаю з ліжка. Одягаю лише спортивні штани і так йду до дверей. Чую знову стукіт і говорю.

   — Зараз! Зараз! Йду так швидко, як тільки можу. — Невдоволено видихаю і клацаю замком. Відчиняю двері і стою, як вкопаний. На моєму порозі - щастя. Слім. Я мабудь сплю. Точно. Це сон. Такий реальний, що це просто капець. 

— Не бреши… не так вже і швидко ти йшов відчиняти. — Сміється вона. Волосся Слім вологе від дощу, очі сяють від сміху, а на щоках рожеві плямки - вона ніяковіє. Слім ніяковіє?! Реально?! — Привіт, красунчику.

   Я в шоці. Я досі в шоці.

   — Це сон?

   — Якщо дозволиш увійти в дім і обійняти тебе - то зрозумієш, що не сон. — Вона знову усміхається і я обіймаю її міцно-міцно. Вдихаю аромат її волосся з нотками свіжоскошеної трави, квітів… та дощу. Ковтаю. Маю бажання вп'ятись в її губи і сказати, що я весь цей час божеволів та сумував, але просто стою і обіймаю її, а вона мене. Її голова притулена до моїх грудей і я знаю, що вона чує, як калатає моє серце, яке переривчасте моє дихання, але і я дещо відчуваю - її тремтіння. Ми розмикаємо обійми і дивимося одне на одного. 

Візуал і все-таке, ось тут - Мій телеграм канал

Дякую за увагу. 

Героям Слава!

Мирного усім неба!