Вітаю, любі читачі і читачки!

Одного разу мені у приватні повідомлення написала читачка з подякою за те, що створюю не лише сильних героїнь, а й зі слабким характером, неідеальних, простих, звичайних жінок. Бо такі теж заслуговують на щастя.

Йшлося тоді про Нілу з роману "Майже коханці". Читачці був близьким її характер, і тоді я вперше не пошкодувала, що створила Нілу такою.

Слабкою бути не соромно. Соромно бути злодієм, аб'юзером, зрадником, дурнем, невігласом. Слабкою — не соромно.

Не всі люди можуть і повинні бути сміливими, наполегливими, сильними. Люди — не шаблони. Тому і персонажі книг не завжди мають бути такими.

Саме про це історія. Про пошук людини, яка зрозуміє і прийме тебе такою, яка ти є. Про важливість підтримки на шляху самореалізації, а ще про різницю між чоловіком і особою чоловічої статі у штанах :)

Анотація:

Шлюб Ніли став пасткою, з якої просто так не вибратися. Проте рука допомоги з'являється звідки не чекали.

Дем'ян — двоюрідний брат її чоловіка, і його підштовхує до дій давня образа. Він хоче чи то допомогти, чи то використати її, роблячи зухвалу, непристойну пропозицію.

Тільки що коли ця пропозиція виллється у ніжність і... майже кохання?

Уривок:

— Чому ми тут?

— Не можу терпіти. Ходи до мене.

Він відсунув водійське крісло трохи назад і повторив те саме з пасажирським. А тоді сяк-так всадовив її собі на коліна. Було незручно, але бажання обійняти перемогло усі незручності.

Ніла пригорнулася до Дем'янових грудей і заплющила очі. Набиралася від нього сили. Він легко погладжував її по спині, розсипав ніжні поцілунки обличчям — чоло, щоки, губи, теплими пальцями торкався то руки, то шиї.

Вона насилу стримувала стогони від таких дотиків, заклично зминала сорочку на його грудях, але бачила — зараз Дем'ян не піде далі. Ці хвилини смакували терпко і солодко водночас, Нілі подобалося почуватися такою бажаною для нього і водночас знати, що він здатен стримати це бажання заради неї. Подобалося танути у його міцних руках, грітися від тепла його тіла, насолоджуватися його подихом на своїй шкірі. Вона не збрехала б, якби сказала, що ніколи не переживала подібного.

Вони провели у цих солодких тортурах майже пів години мовчки, нічого не говорячи. Проте слід було повертатися до реальності. Хай як обоє хотіли більшого, та це було не на часі.

Дем'ян завів авто і підвіз Нілу додому. Наостанок сказав:

— Зателефонуй мені, коли поговориш з Вадимом. Якщо треба буде, я приїду і заберу тебе.

Вона кивнула, поцілувала його у щоку і пішла в дім. У дім, який, можливо, пробуде її домом ще лише пару годин.

Переходьте за посиланням і прочитайте цю життєву історію!

А також нагадую, що зараз у процесі романтична, ніжна історія кохання "Десята ранку в першу суботу літа" — приєднуйтеся до читання!

Нагадую, що більше новин від мене у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці