Привіт, мої любі! Оновлення книги "Зцілений тобою" планується  щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці. Втім, львівська погода посприяла незапланованому оновленню. Тож, беріть пледики, телефони й ходіть читати третій розділ. Нам буде про що поговорити.)

Недільний уривок:

Чи мало сенс заперечувати? Їй змалечку навівали, що вона нікчема, не варта кращого. Матір власним прикладом закладала доньці, що правильно терпіти, он вона терпить, і нічого. В сусідки Нюсі ще гірше.

– Замислилась? Це добре. Продовжуй думати. – поплескав її по коліну. Мир поправив рукави сорочки та наручний годинник. До біса згаяв часу. – Поїхали. – звернувся до Макара. – На сьогодні досить, розваг.

– Стривайте! – гукнула, злякавшись неминучого. – Заберіть мене з собою. 

– Дівчинко, такі, як ти, мене не цікавлять. Макара, думаю, також. 

– Ви не зрозуміли. Мені не можна додому. Вдруге за вечір я не витримаю насилля.

Любомир нахмурив брови. В його плани не входило рятувати мишеня. Достатньо того, що вони з Макаром завадили сільському ловеласові зґвалтувати її. Блакитні очі дівчинки дивились на нього з проханням. Чіплялась за нього. Надіялась, що не відштовхне. Дозволить. 

Ти не мишеня. Ти вовченя. Загнане в глухий кут. 

Любомир глянув поверх Мар’яни. Бісова темрява викручувала нутрощі. Тримала за живе і не відпускала.

– Сідай в машину.

Гарного вечора! Ваша Тетяна Котило (Вільна Творити).