Вітаю, любі читачі і читачки!

Сьогодні з маленьким нагадуванням: завтра, в понеділок 16.10, о 8:00 вийде епілог роману "Відремонтуй моє серденько"!

Передплата буде завершена, книга піде на модерацію і в продаж. Нагадую, що доки йде модерація, книга висить у статусі "фрагмент для ознайомлення" і придбати її не вийде. Тому якщо ви чекали завершення, щоб купити і прочитати "Відремонтуй моє серденько" повністю, зараз найкраща нагода. Крім того, у продажу ціна книги зросте щонайменше на 20% і навіть зі знижками (які я даю рідко) навряд чи коштуватиме теперішні 49 гривень. Ви маєте менше доби, щоб придбати за старою ціною, скористайтеся цією нагодою ;)

Уривок з книги:

— Ти розумієшся на вині? — спитала.

Він усміхнувся. Промовчав, що неможливо не розумітись на вині, коли твій батько на ньому звихнений. Тоді й сам мимоволі починаєш цікавитися.

— Взагалі-то ім'я Денис походить від імені давньогрецького бога виноробства Діоніса. Не знала? Соромно було б з таким іменем не розбиратись у вині. До того ж, ми живемо у Винниках, ну! Я гадаю, вино — це моя доля.

— Хочеш колись його виготовляти?

— Ні, лише пити. Багато пити.

Мар'яна похитала головою, спостерігаючи, як Денис відкорковує пляшку і обережно розливає вино у келихи.

— І це весь твій план на життя?

— Я не люблю планів, — тихо сказав він.

— Тоді як ти живеш? Чого хочеш від життя?

— Хіба обов'язково хотіти чогось глобального? Я просто хочу насолоджуватися дрібними радостями.

Вона гмикнула, беручи келих з його рук. Пучки випадково ковзнули його пальцями, і їй здалося, що відчула легкий електричний розряд. Пощипування. Приємне пощипування.

— Так говорять або ті, хто вже має все від народження, або ті, хто не має і не хоче напружуватися, щоб щось мати, тому шукає собі виправдання.

Денис зробився зовсім серйозним, повернув голову в бік ставка і зітхнув. Розчаровано зітхнув.

— Отже, ти з тих дівчат, які зациклені на кар'єрі, саморозвитку, самопізнанню і тому подібній дурні?

— Я не зациклена. Просто не люблю марнувати час.

— А зараз зі мною ти не марнуєш час?

— Твоя правда. Напевно, марную. Краще мені піти.

Мар'яна поставила на плед келих, з якого ще не надпила. Різко підвелася з наміром і справді піти геть, але кроку зробити не встигла. Теплі пальці обхопили її зап'ястя.

— Сядь. Я ще не отримав свій поцілунок. І ти не випила вина.

Вона дивилася на нього згори вниз і геть не знала, що відповісти. Такий спокійний, такий рішучий, такий привабливий, він і справді зараз трохи нагадував бога. Давньогрецького, звісно. Діонісія чи кого там ще.

З задоволенням зараз нахилилася б і поцілувала, але… Що це за наказове "сядь"? Самолюбство ніколи б не дозволило їй підкоритися.

— Ти збирався мене "клеїти", але поки що просто тримаєш. Зроби так, щоб я залишилась.

Приєднуйтесь до читання цієї веселої історії і боріться з осінньою хандрою гарним настроєм ;)

А також запрошую до роману у процесі "Десята ранку в першу суботу літа"!

Нагадую, що більше новин від мене у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці