Вітаю любі читачі.

Запрошую до моєї нової історіі. 

Буде емоційно.

"Мандрівниця. Грані світів" 

https://booknet.ua/book/mandrvnicya-gran-svtv-b419169

Додавайте до бібліотеки.

Ставте зірочки, це дуже мотивує і надихає.

Анотація.

Історія про дівчину Ешлі Браун та її пригоди у двох світах. У свої 25 років Ешлі встигла побувати у різних країнах та поїздити світом. На момент початку книги вона живе у орендованій квартирі в передмісті Торонто.

Після чергового нудного побачення з одним із залицяльників вона випадково потрапляє у незнайомий світ Ванах, де панує стародавнє середньовіччя із суворими правилами та патріархатом.

Молодший принц Даррен Алістон робить помилку під час ритуалу і витягує дівчину з її звичного світу.

Даррен та Ешлі намагаються відшукати спосіб повернути дівчину у її рідний та знайомий світ. У новому світі Ешлі чекають цікаві пригоди та небезпечні знайомства, нові почуття та знайомі страхи.

Книга трохи відрізняється від звичної літератури про мандрівників між світами, оскільки в ній описується не лише світ, в який потрапила головна героїня, та її спроби адаптуватися до нової реальності, а й сучасний світ. У книзі вказані реальні місця у Торонто, які відвідує героїня.

Трошки візуалізації. Такими я побачила наших героїв.

Ешлі Браун і Даррен Алістон

Я інстинктивно відступила назад, стискаючи в руці незрозумілу прикрасу, яка здавалося пульсує теплом.

"Я повторюю своє питання, леді. Ви хто така і як потрапили сюди?" - прогарчав чоловік, повільно прямуючи до мене.

"Це ви хто такий і навіщо притягли мене сюди? Це що, помста Ніко?" - спитала я пошепки, і чоловік здивовано округлив очі.

"Я не знаю ніякого Ніко. Востаннє повторюю, ХТО ВИ ТАКА?" - уже голосніше спитав чоловік, і потім його погляд опустився на мою руку, якою я стискала прикрасу. Він простягнув свою величезну руку, і від страху я ще швидше зробила кілька кроків назад, але натрапила на перешкоду і втратила рівновагу.

Впасти мені не дали, чоловік у чорному зробив ривок і схопив мене за вільну руку, з силою стискаючи її та притискаючи мене до себе.

"Поверніть медальйон, він Вам не належить," - прогарчав незнайомець.

"Так, будь ласка, але спочатку відпустіть," - пропищала я у відповідь.

Він розтиснув руку і відступив на крок, простягаючи мені долоню, з натяком, що я маю повернути прикрасу.

Я зітхнула і спробувала стягнути ланцюжок, але схоже, він намертво заплутався у волоссі ззаду. Помучившись хвилину і розуміючи, що нічого не вийде, я простогнала, - "Не виходить, допоможіть ззаду, щось заплуталося," - я повернулася до чоловіка спиною, і він видавши важке зітхання, підійшов і почав дивитися, в чому заплутався ланцюжок.

"Ланцюжок у порядку," - гаркнув він і з силою розвернув мене обличчям до себе, - "Так і скажіть, що не хочете знімати, до чого ці ігри?" – майже кричав чоловік.

"Ви взагалі нормальний? Нащо мені здалася ваша біжутерія. Не можу я зняти, знімайте самі!" - я розставила руки, показуючи, що не опиратимуся, закликаючи цього ненормального самому зняти свій кулон.

Він закотив очі, - "Звідки тільки ти взялася на мою голову," - пробурчав незнайомець і потягнувся до кулона, маючи намір зняти біжутерію.