Скарби зазвичай приховано на дні... людської душі

Сьогодні від мене ще одна вподобайка автору, про якого вже розповідала. Та цього разу йдеться про оповідання, яке змушує зануритись у глби власної души та поставити собі важливі питання. Чи змогла б так я? Та чи воно того варте? Або порушує хід подій, запланований долею для кожної конкретної людини?

Отже, сьогодні поговоримо про оповідання Катерини Лилик "Скарб на дні". Оповідання геть коротке, тому не має сенсу переказувати вам зміст. А от думками з цього приводу хочу поділитися.

Коли все починається, як у "Русалочці", і закоханий він (навіть не має значення ім'я) обмінює свій вік на можливість рятувати з лап монстра невинні душі, кажу собі: "Ок, зрозуміло, сюжет відомий". Та нагадую собі, що їх і загалом 36 у драматургії. Тому йду далі. Хоча не дуже захоплююся жахастика чи фентезі. До речі, я б відносила оповідання до бойового фентезі. Та автору видніше. Ну і вибір на Букнет є який є))

Так от, відьма розповідає йому умови такого обміну і він погоджується. Його наштовхує на це біль втрати і жага помсти. Невідомо, що більше. Та тут я починаю ставити собі питання. Чи я б так обміняла?

Це ж питання повертається до мене знову, коли його кохана, виявляється, геть нормально існує собі у замку того монстра і уходити не хоче. То за що він своє життя поклав? Якщо її власна шкіра їй важливіша. Чи то мудре розуміння безвиході. Хоча вона ставить питання саме так: "Не хочу згинути, тому з тобою не піду".

А він таки згинув. За всіх, кого звільнив. І тут з'являється нове питання. А чи це на добро? Чи ті душі і не повинні були існувати? Ні, це не виправдовує зло, яке їх нищило. Але раптом згадала притчу, яку один священник розповідав... Як прийшла парафиянка до Бога зі сльозми, що загинув її чудовий, добрий хлопчик. За що ж? А Бог їй показав, який з нього мав вирости вбивця. Вона схаменулася, стала дякувати, що врятував світ від справжнього маніяка...

То все у людській долі таке відносне...

Трохи збентежило пояснення всередині, чому так легко магічні знаки зникли. Адже виглядає, як: ой, забула ще сказати... Я б це на початку з радістю прочитала, послідовно, де були умови магічного обміну. Та то моя суб'єктивна думка.

Отже, підводя підсумки після прочитання ще одного оповідання з марафону читання... Це другий твір одного автора, який показує мені, що як не закладено спочатку, то наштовхує читача все одно на глибокі думки. Тому, мабуть, іще щось Катерини Лилик почитаю. Хоча мені оформлення авторської сторінки трохи не до душі. Моторошно))) Та я поки не бачу в її роботах саме жахів. Це глибокі, чуттєві історії про людей, готових до самопожертви... Якщо вам таке подобається, безперечно, заходьте читати. І лишайте коментарі)) Дуже цікаво, яка буде ваша думка про прочитане...