Можливо, ви ще не зазирали до моєї новинки. Це книга "Тимчасова забавка" про Аніту ("Парі на мою гордість") та Степана ("Рятівник для міс Катастрофи").

Ця історія буде короткою та безкоштовною❤️

Уривок:

І навіщо лише вигнала його тоді? Чому не попросила залишитися, коли переспали вдруге? Чому не обійняла, щоб не зміг втекти? Номер не попросила. Думаю, він би не відмовив. А навіть якби й покрутив пальцем біля скроні, то принаймні сором відчувати не так важко, як гризти себе за те, чого не зробила.

Бачу у вікні, як назад повертаються знайомі Степана, тримаючись за руки. Вони милі та щасливі, про щось задоволено щебечуть. Дівчина несподівано підковзується на рівному місці й валить за собою хлопця, примудрившись впасти на нього. Чи то він навмисне таким чином її рятує? 

Ця ситуація викликає усмішку, адже я розумію, що це саме та подруга Степана, яка весь час втрапляє в халепи. "Ні дня без пригод" – саме так він говорив про Марину. Здається, саме так її звуть.

Парочка підводиться, сміючись без перестанку, й обтріпується, а я тим часом знову збираюся повернутися до свого резюме. І щойно повертаю голову, як бачу біля себе постать у темному.

– Привіт!

– А-а!

Підстрибую на місці від несподіванки, одна рука хапається за серце, інша – зачіплює чашку зі залишками чаю й він, перевернувшись, виливається на мої коліна.

– О, це все через те, що Марина надто близько, – Степан бере серветки та сідає поряд на диван, щоб витерти чай з моїх штанів, – радіус її аури часом вражає. Як ти?

Закінчивши з моїми ногами, він кладе серветку на стіл, ставить рівно чашку й повертається до мене обличчям, поправляючи окуляри. А я розумію, що відколи хлопець привітався, не змогла зробити й подиху, не говорячи вже про те, що єдиний звук, який вирвався з мене, схожий на крик розлюченої мавпи. 

Він близько. Ми обоє абсолютно тверезі. Він дивиться в мої очі та чекає відповіді. Невимушено усміхається. 

Також приєднуйтеся до соцмереж:

Телеграм

Інстаграм

Група у Фейсбук

Усім гарного вихідного❤️