Вітаю, любі читачі.

В минулому пості я питала у вас, чи хотіли б ви почитати сучасний любовний еротичний роман від мене. І отримала неймовірний фідбек від вас, який надихнув мене швидше опублікувати обіцяну новинку. Сподіваюсь на вашу підтримку.

Зустрічайте:

Не скажемо нікому

Анотація:

В очах всього мого оточення я стримана, холодна й незворушна телеведуча, блогерка, а ще мати одиначка, завжди зайнята роботою і своєю маленькою сім’єю. Надто незалежна і вольова, щоб впускати у своє життя якихось там чоловіків. Та ніхто не знає, що насправді в мене є і ще одне, потаємне життя. В ньому я дозволяю собі гратися в чуттєві дорослі ігри з чоловіком, про якого не знаю майже нічого. Втім, як і він про мене. Ми вже давно познайомились в мережі й домовились зустрічатися лише для насолоди, щоб на ранок кожен міг повернутись до свого реального життя. Завжди в масках, без жодних розмов про особисте, без жодних зобов’язань. Мені так зручно. І йому, здається, теж.
Але що буде, якщо доля раптом зіштовхне нас в реалі? Чи не виявиться раптом, що комусь вже замало ролі таємного коханця?

Маленький уривок:

Месенджер світиться непрочитаними повідомленнями.

«Зайченя, ти вже вдома? Напиши, хвилююся»

«Вже казав це, але мушу ще раз. Ти неймовірна»

«Може передумаєш стосовно масок?»

Хм. Ну от, знову. Це вже навіть більше, ніж натяк. Але ні.

Відповідаю по черзі на кожне повідомлення:

«Так, вдома. Щойно добралася до свого ліжечка»

«Ти теж був неперевершений. Просто космос»

«Навіщо? Не повірю, що тебе це не збуджує»

Прочитано. Бачу, що пише відповідь.

«Мене в тобі все збуджує. Тепер я в цьому переконався»

М-м-м, приємно. Здається, мене в ньому теж. Але я не впевнена, що це відчуття збережеться, якщо я знатиму, хто він насправді. Ніщо так не вбиває романтику, як реальні речі. Тому й не хочу я міняти правила гри.

«Я б хотів влаштувати нашу другу зустріч. Якщо достатньо довіряєш»

«Я подумаю», − відповідаю після хвилинної паузи.

«Тоді на добраніч, люба», − пише він і додає емоджі з поцілунком.

«На добраніч»

Відклавши телефон, заплющую очі. І мимоволі знову згадую, як все було. Важко не згадувати, коли тіло настільки сите, а душа ледь не муркоче від пережитого задоволення.

Добре, що я погодилась на цю зустріч. Воно того було варте. Хай тепер все так і буде.

Читати історію тут...