Ось і вийшов нарешті перший розділ мого нового роману "Приручити лисицю". За вашими проханнями, ви дізнаєтесь реальну історію Макса і Дарини, вже знайомими вам з книги "Крізь помилки минулого".
Ця історія складна, дуже емоційна та динамічна. Тут буде боротьба двох особистостей, багато протиречивих моментів, пристрастей і раптового палкого кохання проти всіх аргументів розуму та обставин.
Цього разу я вирішила не тягнути кота за хвіст і організувати зав'язку сюжету вже в перших абзацах, але через брак часу поки що вимушена публікувати розділи через день. Тепер сама згораю від нетерпіння розповісти історію далі й вже майже добу, пишу продовження, аби відновити стандартний щоденний графік. І поки ми всі чекаємо на новий розділ завтра о 10:00, все ж таки трохи привідкрию завісу тайни: Даринку дійсно змусили. )
***
– Сподіваюсь, ти розумієш, що програне бажання ти не виконала і борг все ще актуальний.
Ось, ті слова, яких я боялась найбільше. Аж руки сіпнулись. Хочеться послати Дена прямо в очі, але не можу того зробити, бо винна йому досить велику суму.
– Так, розумію. Я все тобі поверну до копійки.
– Коли? – вистрілює в мене наступним запитанням.
Очі Дена стають серйозними та холодними. Виникає бажання зіщулитись під цим поглядом, але ті, хто виріс в дитячому будинку, знають, що ніколи не можна проявляти слабкість. Потім все життя будеш жертвою.
– Дай мені два тижні. Я щось обов’язково придумаю. – вкотре я це повторюю? Вп’яте? В шосте? Сама вже не вірю в це.
– Фокс, ти мені набридла. А ну йди сюди.
Ден різко хапає мене за руку й силою тягне на себе так, що я опиняюсь на його колінах.
– Не треба, будь ласка. – благаю.
Теж вкотре? Я вже сама збилася з рахунку, навряд чи він поведеться на це знову.
Липка рука Дена опиняється під светром і починає ковзати тілом. Я заплющую очі, щоб стримати сльози. Не має він їх бачити! Не дам йому такої радості!
– Тобі ж приємно!
– Відпусти. – ще раз прошу жорсткішим голосом.
– Фокс, досить ламатись. Просто трошки покайфуємо, і ти розпрощаєшся з боргами. Як на мене, чудовий варіант для нас обох.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтистаре "добре" - тобі ж подобається( приємно) і ти сама хотіла...
хоча тут НЕ САМА.
Іра Сітковська, На жаль, так. Зловмисник завжди шукає собі виправдання.
Що життя Юлі, що життя Дарини... суцільна спроба ВИЖИТИ! Дякую за історії, які доносите до нашого серця!) ❤️❤️❤️
Вера, ))) І я вам дуже дякую, що ви зі мною! ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати