Читайте завершену і новинку!

Ох, як же я рада, що змогла написати цю історію❣️

Книгу "Парі на мою гордість" завершено і я запрошую усіх поринути у неї, щоб насолодитися кожним моментом, проживши їх з героями.

Уривок:

– Ти знаєш, чому ми тут.

Іще одні слова, наче вирок. Кожна клята буква кілком в груди. І серце, ніби двигун під час гонки, – гуркоче, все швидше і швидше. 

– Я не хочу… 

Я повинна спробувати. Принаймні, гірше уже не буде.

– А чого ти хочеш, Ніно? Скажи це вголос, – затягнув волосся ще дужче, а вільну руку поклав на талію.

– Аби ти відпустив мене, – не благала, відповідала спокійно, попри шалене хвилювання й страх, що стискав у крижаних лещатах. 

Маска зникла і на обличчя Кириленка врешті пробилася емоція. Кутики губ ледь піднялися, а очі трохи потепліли.

– Заінтересуй мене. Які маєш пропозиції?

– Візьми мою тачку, – видала без вагань. І хоча вона фактично й не була моєю, втім, я могла б спробувати домовитися, щоб її власником став Макс. Дорогою ціною, але мені вдалося б.

– Не цікаво. Я можу купити таких десяток. 

Відчайдушно вдивлялася в очі хлопця, ніби могла знайти у них вихід. Не хотілося втратити шанс. Можливо, єдиний… 

Хаотичні думки продовжували крутитися кругом нас двох. Що могло його зацікавити? Що?...

Відповідь вдарила струмом і виявилася очевидною.

– Тоді… – глитнула від хвилювання. – Тоді пропоную парі. Гонку. Якщо я переможу, ти даси мені спокій.

– А якщо переможу я? – він не приховував зацікавлення. І ніби навмисне знову доторкнувся моїх губ, подивився на них, а потім знову в очі. Зіниці розширилися ще більше. – Що тоді?

– Тоді візьмеш те, чого хочеш.

– Я хочу тебе. Невже підеш на таке?

– Піду, – видихнула не задумуючись.

Почніть ЧИТАТИ ТУТ, якщо й досі цього не зробили.

Подарунок найшвидшим❤️  42oVejPd

Ну, і про новинку! Книга "Тимчасова забавка" про Аніту ("Парі на мою гордість") та Степана ("Рятівник для міс Катастрофи"). Це буде коротка безкоштовна історія.

Уривок:

– Що ти в біса робиш?

Він обертається до мене обличчям, нервово поправляє окуляри, з якими, бляха, і так все гаразд! 

– Готую тобі сніданок…

Господи, він зараз серйозно? 

– Забирайся з моєї квартири! – мій голос невдоволений і я знаю, що маю рацію.

– Окей.

Цей чоло… гм… хлопчина знов повертається до плити й вимикає вентиль. 

Дідько, йому хоч вісімнадцять є? Мене не посадять? Поки він, опустивши голову, йде до виходу з кухні, вдивляюся в юне обличчя. Здається, все ж повнолітній.

Він проходить повз, не підводячи погляду, а я розумію, що навіть не пам'ятаю його імені. І навряд чи ми запитували їх одне в одного.

Читай за цим посиланням!

Також приєднуйтеся до соцмереж:

Телеграм

Інстаграм

Група у Фейсбук

Всім гарних вихідних!