Друг дитинства це чудово. Та чи можуть такі стосунки перерости в більш інтимні? 

В мене був друг з першого класу школи. 

Три роки я сиділа за однією партою виключно з ним. Це не було моїм конкретним бажанням. Якщо нас відсаджували, то мій друг займався жорстким байкотом. =)

Він не робив уроки, відмовлявся від їжі і його мамі не залишалось нічого, як подзвонити до класного керівника і прохати посадити нас знову поряд. Всі свята ми проводили разом. Часто ходили до лялькового театру!)  А як я нервувала в ті моменти коли мене викликали до дошки, а він в мойому зошиті робив записи, аби я сама не переписувала. Це мило, та як же мене бісила його фіолетова ручка =)

Це безумовно неймовірно приємні спогади. Але напевно я трішки Ліза. Він буд для мене неймовірним другом, а я було його першим шкільним коханням. Ми спілкуємось понині. Дуже рідко. Наші шляхи розійшлись, але я дуже вдячна долі, що в моєму житті колись з'явилась ця людина (тут має бути сердечко, але я пишу з ноута і не можу його поставити) =).

А чи були такі друзі/подруги у вас?)