На днях натрапила на одну книгу, від якої в мене конкретно зіпсувався настрій й стався нечитун.

Довелося терміново рятуватися, і в пошуках чогось свіжого в жанрах янг едалт та бойового фентезі я пірнула в роман "Дружина лиходія" від Камі Мир. А далі якось непомітно втяглася, розслабилася, і аж дочитала до останньої опублікованої сторінки. Така собі суміш магічної академії в сучасному світі, гумору і героїки, з легкииииими натяками на більш масштабні пригоди.

Що сподобалося:

- легкий гумористичний стиль

- герої-студенти, що ведуть себе як саме герої-студенти: лізуть, куди не просять, обмінюються підколами, фліртують, вчаться й граються в героїв (хоча б свого курсу, якщо героєм цілого світу поки стати не вдалося)

- КОМФОРТНІ відносини на рівних. Ніхто нікого не аб'юзить, "владно" не подавляє, дівчина комплексом жертви не страждає

- авторський стьоб над кліше академок. Де ще побачиш першокурсницю, що переймається, як би її за пассію ректора не прийняли, бо "ну він же старий і взагалі друг родини"?

- паралельний розвиток двох сюжетних гілок: в далекому минулому і в теперешньому

- дружні відносини в кругу сім'ї. Ну от хочу я іноді почитати про батьків, які своє дитя не тільки народили, а й люблять, бережуть і підтримують. Навіть, якщо дитя - те ще шило в ****, і взагалі надія роду знаменитих героїв, на яку всі сторонні тільки й дивляться в очікуванні чергового епічного врятування світу.

Історія поки що виходить іронічна, по-юному задириста і приємна. Персонажі дуркують, вчаться й шукають розгадки таємниць минулого. Мені на поранену пафосом і тотальним аб'юзом психіку було як пластир на рану. 

Я аж пару цитат собі виписала:

"Якщо мені хтось сподобається, я не збираюсь бігати за ним та благати про кохання. Мама вчила мене інакше: береш мотузку, зв'язуєш дуже-дуже міцно і тягенеш до РАГСу. А далі чисто формальності - платиш хабар, підписуєш документи і все, він твій"

(Хороша мама, поважаю. А то сиди, як Попелюшка, чекай свого принца...)

"- Дякую, - сказав він, коли палаюча туша впала йому під ноги.

- Будь-яка примха за ваші нервові клітини.

- А хіба так мають казати нащадки героїв?"

(Вічно ці герої щось комусь мають казати чи робити. Ех. Ніякої свободи героям, прямо дескримінація)

Тож, якщо хтось теж у грайливому настрої, то читати можна тут. 

Ваша Анні.

PS. Поки писала блог, зрозуміла, що насправді свій нечитун я взялася лікувати паралельним читанням одразу двох книг. І якщо "Дружина лиходія" - то гуморний протест проти штампів, то другий роман - це доволі темненьке таке фентезі. 

PPS. Власне, кому цікаво, з чого нечитун взявся і про яку другу книгу йде мова, можете долучатися до ТГ каналу "Територія фентезі". Усі подробиці саме там.