Дісталося їй, бідоласі, - почула я голос, але у вуха немов води налили.

- Така молоденька та така красива.... не пощастило, - тихе зітхання.

- Помовчи Іринко. Дякую тобі за роботу, можеш бути вільною, тільки принеси, будь ласка, з кухні дві чашки трав'яного чаю.

- Добре Кирило Артемович, - надійшла швидка відповідь.

Досить скоро двері знову відчинилися й побрязкуючи посудом, у палату увійшла та сама Іринка. Лікар коротко подякував їй і медсестра, кинувши на чоловіка закоханий погляд, вийшла, залишивши мене сам на сам із ним. Я не хотіла розплющувати очі, хоч уже й прийшла до тями, не могла нікого бачити, ні з ким розмовляти чи відповідати на якісь запитання. Мені зовсім нічого не хотілося, хіба тільки померти та піти до мами й малюка.

- Я лікар, Андріано і знаю, що ви вже прийшли до тями та чуєте мене, - спокійний глибокий голос чоловіка порушив тишу. - Я не жінка, як бачите і мені ніколи не відчути того, що відчуваєте ви. Але я цілком здатний зрозуміти той біль, що звалився на вас. Я не говоритиму дурних слів, що ви молода і у вас ще будуть діти, бо для жінки кожна дитина особлива. Просто хочу, щоб ви знали: якщо  потрібна допомога - будь-яка - я готовий підтримати вас.

Я мовчала, бажання спілкуватися не було ні з ким, мені ніхто не потрібен, ніхто не в силах тепер допомогти.

- Можу помилятися, але мені чомусь здається, що ви опинилися у складному становищі й потребуєте допомоги, - чоловік підійшов зовсім близько. - Чим я можу посприяти вам?

Повільно повернулася до лікаря, зчепивши зуби від болю в усьому тілі, й уважно оглянула його з ніг до голови.

Дівчата нова глава вже на сайті, усім тихого та спокійного дня https://booknet.ua/book/za-tvom-plechem-b412753