Близько трьох років тому, я вперше замислилась про те, що мені хочеться писати.  Спочатку мене зупиняв страх. Я боялась за орфографічні помилки, адже нікому не подобається, коли йому вказують на неправильне розташування зап'ятої. Знайомо?)

 Потім, здавалось, що мені недостатньо фантазії, хоча з самого дитинства, як на мене, я з нею на ти.

Надалі я запевняла саму ж себе, що ніхто не буде того читати. 

І під кінець,  відправила свою невпевненість за російським кораблем. 

 Наразі в мене є одна повністю написана книга і три в розробці. Я обожнюю ввечорі лягаючи в ліжко, створювати світи у своїй голові. 

Та повернемось до "відкладеного життя". Протягом останніх 17 місяців я не могла змусити себе викласти хоча б главу. Все на потім, зараз не на часі. Тобі це відчуття також відоме? А життя йде, воно не очікує тебе.
Якщо ти чогось істинно бажаєш, то треба діяти прямо зараз (звісно в нормах кримінального права :-) P.S. знаю, що баян, але так воно і є). 

І проводячи сьогоднішній день в роздумах про наступну главу, я виклала першу. 

Чи пишаюсь я собою? Так. 

Це ще не успіх, але якщо взагалі нічого не робити, а просто мріяти, то успіх буде, правда лише в мріях. 

Люблю.

1 глава книги вже на сторінці ❤️