Я зараз відчуваю свою історію, як ніколи. Персонажі немов живі. Це класне відчуття.))

Писати від особи Майка мені було завжди приємно. Колупатися в його травмах, почуттях... Це дуже сильний персонаж.

У новому розділі, 4-му, мені потрібно було описати бійку, а я в цьому не майстер. Ту сцену дописувала / переписувала, поки не залишилася задоволеною. Але це не остання така сцена. Буде ще.

Він раптом накинувся на Майка, чітко цілячись в шию. Майк вивернувся, на ходу дістаючи свій клинок.

– Дідько, ти серйозно?! – в його очах загорілися недобрі вогні.

– Та ні, це ігри в мене такі, – Ден покрутив кинджалом між пальцями.

– Мало дісталося минулого разу?! Хочеш добавки?

Денис засміявся, а наступної миті замахнувся з ударом. Він хотів влучити в груди. Майк відбив напад своїм кинджалом.

Ще одна трудність: зосереджувалася на правильному підборі слів. А це демотивувало. Критика потрібно включати потім, а під час написання отримувати насолоду. Але коли пішла друга частина розділу, з Діаною... О-о-о, там емоції так і вирують:

Дихати ставало усе складніше, як під час панічних атак. Але тоді по його хребті не пробігаються блискавичні імпульси!

Чи вродлива Єдина? Отак! Не помічати цього було би самообманом. Диявол-спокусник-Ден! Наговорив усілякого, а Майкові тепер переварюй.

Та він ніби вперше в житті дівчину зустрів. У цей момент вона була для нього як восьме чудо світу. 

Коротше, насолоджуйтесь читанням і не забувайте коментувати!)