Ососбисті думки вголос і не більше

Я не ремісник і я не художник. Я лише людина, яка має право писати і не писати. Писати, коли має на те сили, бажання та натхнення. Публікувати тоді, коли вважає запотрібним, і знімати з публікації, коли вважає запотрібним відповідно. Я нікому нічого не винна. Я не є професійним письменником, оскільки ніколи не вчилася на літератора чи хоча б філолога, тож я нікому нічого не винна у згаданій галузі. Я пишу, бо маю у цьому потребу. І не пишу, бо можу собі це дозволити або банально не маю на це часу. Література — це лише частина мого серця та невід'ємна частина мене. Але навряд я коли-небудь пожертвую заради неї тією самою педагогікою. Так чи інакше, а на першому місці все одно стоїть обрана мною професія, а потім вже — усе інше.

Це так... Нагадування... Для себе...

У цьому світі ми всі, вірите чи ні, лише люди. І хто нам втулив у голови, що ми впливаємо чи вплинемо на світ більше за будь-яку іншу людину? Це лише казка, у якому деяким дуже сильно хочеться вірити. Не варто гнатися за місцем у підручнику — там є особливий секрет потрапляння, який вимагає або "правильної" біографії або "правильних" творів. А ця "правильність" із часом має властивість змінюватися.

P. S. І жодного відчаю — просто втома.