Не те, щоб я повернулася повною мірою. Але потрохи повертаюся у віртуальний простір, до моїх читачів і колег. І ось, що спало на думку...

Ставлення до таких людей... Щоб було більш зрозуміло, лишаю тут фрагмент роману "Не в красі щастя", він є на моїй сторінці. Цікаво, як ви ставитеся до них?

І, звісно ж, до зустрічі в коментарях під книгою)))

"...- Я ж вчасно, - уточнила вона із сумнівом у голосі. Можливо, вчора від надлишку емоцій щось наплутала.
- Для роботи, так, - із загадковою усмішкою пояснила Марина, потираючи руки в передчутті.
Німе питання застигло в очах подруги та змусило ту трохи остудити запал.
- Тобі треба познайомитись із колективом! - пояснила, як нерозумній.
- Це обов'язково?
- Звичайно!
- А почекати до завтра це не може?
- Це робота може до завтра почекати! А колектив тобі ніколи не вибачить ігнор. Та ти не хвилюйся, у нас небагато людей працює.
Небагато людей, яким Аліна старанно усміхалася дружелюбно, виявилося понад двадцять. Крім прибиральниць та сек'юріті.
Аліна їх рахувала. І саме це стало першим каменем спотикання, що умовно розділило колег на два табори: підтримки та засудження новенької. Одні вважали обслуговуючий персонал не вартим навіть вітання. Інші раділи, що людяність ще існує і хтось розуміє цінність праці на фронті чистоти та порядку.
Що цікаво, навіть самі прибиральниці розділилися на ці два табори. Одна з жінок, гордо піднявши підборіддя заявила, що клінінг-менеджмент (прибирання, тобто) - лише тимчасовий етап у її житті, що не заслуговує на увагу. Друга, трохи старша, з промінчиками смішних зморшок у куточках очей, тільки добродушно посміхнулася на це, і зголосилася допомагати Аліні упорядковувати її нове робоче місце.
Праці було чимало. Заручившись підтримкою працьовитої бджілки з відром і ганчірками, дівчина старанно відтирала поверхні, до яких могла дотягнутися. Саму прибиральницю, наполегливо і всупереч протестам, посадила на м'який диван у зоні очікування, заварила їй солодкий чай з травами і переконливо попросила давати цінні вказівки дистанційно, підказуючи, де ще причаївся підступний бруд, що залишився непоміченим.
У процесі дівчина ненав'язливо розпитувала про компанію, намагаючись дізнатися про це зміїне лігво якомога більше. А судячи з поведінки більшості колег, офіс справді можна було назвати скоріше джунглями, де кожен сам за себе, аніж згуртованою командою однодумців. Дивно, що компанія з підбору персоналу не дуже ретельно підбирала його для себе. Інакше чим ще пояснити роз'єднаність колективу, що впадала в очі?.."