- Спробуєш?

- А якщо я натисну щось не те чи зламаю?

- Як? Це ж не кабіна пілота у авіалайнері. Ми у полі. Сцену з фільму «Життя, як воно є», де Мессер вчить Холлі рушити на мотоциклі -  повторити тут нереально. Автобуса немає.

- Ти впевнений? А якщо мені навіть у полі вдасться його розбити?

- Це лише залізяка, - знизую плечима. - Але тоді будемо майже десять кілометрів йти пішки у напрямку міста, поки нас не підбере котрийсь далекобійник, який відбере наші паспорти і завезе кудись у Сарагосу, де ми потрапимо у трудове рабство та будемо до пенсії клеїти наліпки на хурму і мандарини.

- Ну, Іспанія – не найгірше місце для того, аби зустріти старість, - здається та вмощується на сидінні.

- От і я про те. Проверни ключ у запаленні та витискай зчеплення, - сідаю позаду на місце пасажира та накриваю руки Каміли, що лежать на кермі, своїми, щільно втискаючись у її спину. - Рушаємо чи спершу помолимося?

"Коли спалахують зорі"