Привіт вам, сови. Сьогоднішня прода на книгу "Психолог для психолога" із області "стосується кожного автора". Та й котика теж. Про віддачу від того, що ми робимо. Віддачу, якої інколи немає. 

— А ще знаєш, що бісить? — сумно нявкнув Кріс, лягаючи мордочкою мені на коліна. — От друкую я ці книги, стараюсь, ночами не сплю лапки стираю, а є такі читачі, які навіть рибки мені не ткнуть на книжечку. Уявляєш? Я заради них не сплю, не їм, а вони читають і мовчать...їй богу маніяки...

— Ну чого ти? — погладила його по м'якій шерсті. — Може вони просто не знають, наскільки це для тебе важливо? Спробуй сказати їм про це. Я впевнена, твої читачі тебе зрозуміють, вони ж люблять тебе. 

— І як їм це пояснити? — сумно протягнув кіт, коли таксі зупинилося. — Вони ж не розуміють, що я тут намагаюсь пробратися через джунглі з голих сфінксів, з власників рибних портів та з описів березневих походеньок, де Мурка не знає від кого залетіла. Я ж душу вкладаю в свої книги, а не свої пухнасті дзвіночки! 

Зізнавайтеся, що робите коли читачі мало залишають відгуків? Як сприймаєте? Як пробираєтеся крізь терни?