Рецензія на роман Катерини Бистрої

"Знак його влади або Будь ласка! Не кохай мене..."

Цього разу в рамках марафону Тетяни Гищак знову рецензую фентезі.

Книга, відразу скажу, неоднозначна і викликала багато роздумів. Перше, що впало в око -  ретельно продуманий унікальний світ, опису якого автор приділяє багато уваги. За задумкою цей світ випереджає Землю в технічному розвитку. Тут є своя релігія і своєрідно влаштований соціум. Згадується історія, наводяться легенди. Мешкають тут люди, які спілкуються переважно подумки. Розмовляти вголос їм важко і боляче. Відкритість думок сягає чотирьох рівнів, так званих кіл, від цілком приватного до відкритого всьому загалу. А ще в цьому світі відсутня музика. Взагалі. Не лише вокал, але й інструментальна. Музичних інструментів взагалі не існує а нотами звуться тварини схожі на кішок. Занурюватися у цей світ було дуже цікаво, але тут виникло перше питання - чому немає музики? Адже люди не глухі, і потреба заповнити емоційну дірку у сприйнятті довкілля у них є. В такому разі музика мала б виникнути обов'язково. Інша справа, якби вони не чули, але ж це не так. 

Сюжет викликав ще більше питань. До самісінької зав'язки він складається переважно зі штампів характерних для російськомовного жіночого фентезі, через що виглядає сумбурно і непереконливо.

• За порадою найкращої подруги, невдалі пошуки роботи, які тривають (уявіть собі!) цілий тиждень, героїня йде "заливати" у нічний клуб, де набирається до "рожевих зайців".  

Авторська знахідка в цьому штампі - прокидається Юля в новому світі.

• Тільки-но відкривши очі, вона зустрічає двох хлопців, які відразу ж беруть над нею шефство: допомагають, пояснюють  все незрозуміле, навчають,  годують, і навіть забирають до себе жити. І все це виключно з братерських почуттів.

Авторська знахідка - Юля вміє співати, чим вражає оточуючих, отже може заробляти і на шиї у нових друзів не сидітиме. 

• Через незначний проміжок часу батьки Кіта, одного з двох Юльчиних друзів, всиновлюють її в якості подяки за те що відповіла на ментальний виклик і змусила їхнього синочка завітати додому.

Саме останнє можна вважати в цьому штампі авторською знахідкою, тому що подібної причини для усиновлення дорослої людини я більше ніде не зустрічала. 

• Далі нова мама везе доню до дизайнерки одягу - надзвичайно розповсюджений штамп. Але і тут автор потішила знахідками, виявляється Юля працюватиме з дизайнеркою, а не замовлятиме у неї гардероб.

На цьому штампування закінчилося і почалася справжня робота автора. Загалом вся оповідь вийшла хоча і дещо рваною, зате  емоційною і з неочікуваним фіналом.

Свого істинного, який походить із першого роду, Юля зустрічає в ресторані. Він їй жодним боком не подобається, як і відносини на які прирікає їх істинність. Але Юля не просто пручається, а намагається у всьому розібратися.

Образ головної героїні виглядає доволі цілісним. На початку це така собі дівчинка-катастрофа - хоче одне, робить інше, а в результаті отримує щось зовсім неочікуване. Протягом роману вона поволі дорослішає і приймає місію, покладену на неї.

Неабияк збагачує образ Юлі її  альтер-его, так звана Цариця, яка час від часу вставляє в оповідь свої п'ять копійок, доволі влучні, як на мою думку. До речі, інколи Царицею Юля називає і власну дупу, на яку повсякчас шукає пригод. 

Макс, її обранець і істинна пара, виглядає набагато менш переконливим. Адже він дорослий чоловік, старший за Юлю, очільник роду, але поводиться як збурений гормонами підліток - свариться з Юлею, ображає її. Щоб отримати істинну пару, він воліє не залицятись до дівчини а таємно слідкувати за нею. Втім, протягом роману і він розвивається і нарешті розуміє що саме потрібно робити.

Другорядні герої, Ден і Кіт, хлопчики-кульбабки, як називає їх автор. Описати їх можна однією фразою - дитсадок, штани на лямках. Вони взагалі не справляють враження дорослих, бо поводяться навіть не як підлітки: стрибають один на одного, заради розваги штовхають людей у ставок, калатають по каструлях, жартують в поважному товаристві про труси і парашут, і…  враховуючи те, що ніколи не чули звучання інструменту, можуть зробити гітару, керуючись самим лише Юльчиним ескізом.  В зв'язку з останнім зауваженням мені пригадався випадок з життя. Мій син, коли йому було п'ять років, попросив: "Мамо, не викидай цю коробку, я зроблю з неї вертоліт і буду літати".

Найбільш адекватним з усіх другорядних героїв мені видався Корт.

Є в книзі і свій головгад - Хранитель, злобна сутність, яка людей приміряє, на себе, як одяг. Перемогти його героям не вдається. Отже на нас очікує продовження історії.

Мова твору - автоматичний гугл-переклад, опрацьований автором тільки на перших сторінках. Далі ж на читача чатують всі принади електронного суржику: русизми, неологізми ("не хмурайся") і дослівно перекладені фразеологізми ("боляче треба", "ой, матусі", "хлопчики-кульбабки" тощо).

Окреме питання - переклад імен. Як відомо, в українській мові імена не перекладаються. Можливо фентезі це не стосується, але погодьтесь, коли одного і того самого персонажа називають   Ель, Єль і Ялина, читачеві легко заплутатися. До речі, кого автор назвала  Смерекою, я так і не второпала, можливо ту саму Єль (гадаю, саме так звучало її ім'я в російськомовному варіанті).

Ще, на мою думку, опрацювання потребує анотація, на жаль вона нічого не повідомляє читачеві про книгу.

Загалом мої враження про твір позитивні. Безперечно, у автора є потенціал. Бажаю тільки більше покладатися на власні сили і бути уважнішою з іменами. 

Бажаю успіху!