Щойно завершила читання книги Лії Гако «Втекти від реальності» і пишу рецензію, все ще перебуваючи під враженнями від книги (ще не в реальності :))

Зізнатися чесно, спочатку книга здалася мені перевантажена метафорами і занадто довгими реченнями, тому перші розділи далися мені важкувато (але це вже справа смаку). Ближче до середини оповіді вдалося зануритися в історію і навіть подорожувати з героями по невідомих неіснуючих світах.

Василь і Ніколь зустрічалися у світі сновидінь щоночі, проводячи до ранку час разом. Щоранку вони поверталися в реальність, пам’ятаючи всі відчуття і думки, якими ділились одне з одним уві сні. Вони обоє прагнули цих зустрічей, де могли бути ким завгодно, не цікавлячись реальним життям одне одного. Їм було комфортно перебувати в паралельній реальності снів, поступово розширюючи границі можливого, навчаючись одне в одного змінювати кут зору на речі, що не піддаються поясненню, не шукаючи їм пояснення в світі снів, не намагаючись пояснити все з доказової точки зору. Просто жили там, насолоджуючись і споглядаючи магічний світ відчуттів і образів.

Їхній світ ріс і розвивався разом з ними (чи навпаки). Починаючи з туману, за яким не було нічого видно, поступово він видозмінювався так, ніби вибудовували вони його разом, використовуючи замість цегли їхні реальні відчуття і передчуття.

Інтрига зберігалася до самісінького кінця, тому щоб зрозуміти про що твір насправді необхідно прочитати твір до останньої літери.

Хотілося б відмітити дуже гарну українську мову. Гарну не лише в плані грамотності, а й у засобах висвітлення думки. Щодо помилок, то знайшла лише одну (не «збитих сливок», а «вершків», напевно).

Сподобалось насправді багато моментів, що примушують замислитися. І відсилку до того, що потрібно жити тут і зараз, а не відкладати життя на потім, і що все потрібно робити в свій час. І складність вибору при наявності незліченної кількості варіантів. І навіть те, що вигадане кохання з фантазій дуже сильно відрізняється від реальних почуттів, які видозмінюються з плином часу і побутових потреб, втрачаючи яскравість фарб. На відміну від вигаданого кохання, яке залишається в підсвідомості таким само яскравим; в їхньому вигаданому світі були лише вони, купа незвіданого і кохання.

Лишилось одне нез’ясоване питання: чим була зболена душа Ніколь? В творі вказано, що від реальності втікали дві зболених душі, про біль Василя все зрозуміло, а щодо Ніколь – питання відкрите. Хоча я для себе уявила, що вона втікала від своєї нерішучості, невпевненості, сумнівів.

Також порадувало мене, як читача, те, що і Ніколь і Василь насправді існували в реальному світі, хоча і ніколи не зустрічалися, і ніхто з них не виявився вигаданим іншим (не галюцинація).

Твір для більш зрілих і розуміючих людей. Стиль написання для підлітків і молодшого покоління буде, на мою думку, заважким (але це знову ж таки, справа особиста).

Загалом твір залишив позитивні враження і приємний післясмак. Тепер треба завершувати рецензію і повертатися в реальність . Дякую за приємно проведений час.

Рецензія написана в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457