Трішки з попередньої глави:

- Дай поглянути! - Мої пальці ковзнули від його грудей ближче до ребра, яке підпухло. 

Тут вже він затамував подих, зловивши мою руку.

- Ти б так не ризикувала чіпати мене, Ніко! - його брови зійшлися на переніссі.

- Ти знаєш, як мене звати? - Мене кинуло в холод. 

- Знаю! - Знову посміхнувся, цього разу лише кутиками рота. 

Потягнувся до мене й прибрав за вухо прядку волосся. Чому стою? Чому не відхожу? Чому не можу навіть відвести від нього очей?

- А тобі можна? - Запитую.

- Що саме? - Перепитав не відразу, наче був занурений в свої роздуми, а потім після моїх слів схаменувся.

- Торкатися!

- Тобі неприємно? - Дивиться в очі, не відводячи погляду. 

- Я тебе не знаю! - А ще звідки ти… Взагалі нічого, окрім школи, яку ти інколи відвідував. Закінчила вже про себе…

Він нахилився до мого вуха.

- Скажу тобі чесно, - прошепотів обдаючи гарячим подихом моє вушко, - я сам не знаю хто насправді. 

Тисніть на додати до бібліотеки та приєднуйтеся... буде емоційно! Книжка ТУТ