"Зберігачі", рецензія

В рамках БЕЗСТРОКОВОГО МАРАФОНУ взяла на рецензію роман Тетяни Гищак "Зберігачі". 

Оскільки це не перша робота автора яку я читаю, відразу була налаштована позитивно. Скажу відразу - книга не розчарувала, хоч я і не зовсім підпадаю під вікову аудиторію для якої вона призначена. 

Йдеться в романі про спільноту людей з незвичайними здібностями, які "чують" один одного і можуть перемовлятися телепатично. Автор називає їх родом, отже в тій чи іншій мірі ці люди генетично пов'язані між собою. Клан ховається від людей і мешкає відокремлено, в гірській долині, яку ділить з вовчою стаєю. З вовками у людей постійна ворожнеча, хоча і з ними телепати можуть спілкуватися. Однак, домовитися, дійти до порозуміння нікому в голову не приходить. Коли стає зовсім нестерпно, люди і від вовків тікають у високогірні печери, незважаючи на те, що у них там гинуть діти і взагалі приходиться непереливки. Керує людьми носій духа сили зберігач Сивілла, якій завжди належить останнє слово і якій підкоряється навіть рада старійшин.

Деніел, головний герой роману,  - хлопчик який щойно вступив у підлітковий вік. Він відрізняється від решти членів роду тим, що вміє думати і діяти самостійно. Так він сам себе пропонує Сивіллі в учні, домовляється з вовченям у ямі, задається незвичайними питаннями на які ніхто з дорослих не збирається відповідати. Він багато чого боїться, але найбільше не бажає втратити людську подобу. Коли він випадково попадає за межі закритої долини, у нього є всі шанси  не тільки вижити, але ї протистояти світові від якого ховається Сивілла. У своїх мандрах Ден спілкується, дорослішає, знаходить друзів і ворогів, не відмовляє в допомозі нужденним навіть коли це особисто йому не вигідно. 

Є у книзі ще один герой, який разом з Деном і Сивіллою скадає такий собі духовний трикутник. Це Грінфілд, другий зберігач, антагоніст Сивілли, який відмовився колись покидати родовий замок і тікати від жорстокого оточення світ за очі. Цинізм і егоїзм - основні риси його характеру. Саме це допомогло йому вижити в людському суспільстві і набути певної ваги. Цьому він намагається навчити Дена, якому хоче передати свою силу. На щастя, Ден іде своїм шляхом, незважаючи на те, що це шлях  помилок і розчарувань. У підсумку Денові вдається, не ховаючись від світу, не розгубити у собі найголовніший скарб "зберігача" - людяність.

Другорядні герої також представлені яскраво. Граф - протиречива особистість. Його доньки - повна протилежність одна одній. Лейла і Люк - продукт виховання свого роду, чого виявилося явно замало, щоби дух зберігача затримався у Лейлі. Маленький Артур у якого ще є шанси залишитися людиною, а не "перетворитися на звіра", підлабузник Том, який тишком-нишком захоплює владу над своєю хазяйкою.

Читалося легко, прочитане, особливо на початку, породжувало асоціації. Ідея з племенем, що ховається від світу, нагадала роман радянського фантаста  Леоніда Платова "Страна Семи Трав". Неможливість досягти порозуміння з вовками і телепатичні здібності тварин - роман Гаррі Гаррісона "Неукротимая планета" ("Світ смерті"). Ну, а Агнія і її іграшки, звичайно ж, "Ігрушечку" Марко Вовчок. Коли ж дійство в романі почалося стрімко розгортатися, читання мене так захопило, що було вже не до асоціацій.

Помилок в романі небагато, та я і не задавалася ціллю їх шукати. Вкажу декілька, що зачепили око, вони технічні, гадаю, виправити їх буде не складно.

Двічі, там де йдеться про графа, автор називає його герцогом. Примітна  скеля зветься "Чортовий камінь". Правильніше буде сказати "Чортів камінь". До речі, скеля з такою назвою є в Криму.

Російський усталений вираз "привести в чувство"  перекладено дослівно, як "привести в почуття". Російсько-український словник фразеологізмів рекомендує перекладати його як "привести до тями (до пам'яті, до притомності, до свідомості)".

Ну і без тавтології не обійшлося, гадаю, що тут теж підвів автоматичний переклад: "Ден розстебнув зверху  кілька застібок".

Книга якісна, добре продумана, обгрунтована. Буде цікава не лише підліткам, але й усім, хто полюбляє пригоди і мандри. Залишає після себ а приємні відчуття. Тож рекомендую заглянути на сторінку автора.