Привіт, любі)

Сьогодні опівночі чекайте на главу від Христини. Там будуть усі відповіді, які вас цікавлять, судячи з коментарів до книги НІКОМУ НЕ КАЖИ.


Я хочу подякувати вам усім за неймовірний відгук, теми в цій книзі справді неоднозначні. Немає жодного ідеального героя, і можливо вам складно мати якогось фаворита, але хіба в цьому насправді є потреба?

В реальному житті також не завжди можна знайти прості відповіді на актуальні питання, але воно продовжується, хочеш ти того чи ні.

Іноді замислююсь над тим, що для спокійного емоційного стану мені хочеться тримати своє життя під контролем. Будую плани на день, на тиждень, щоб потім вони розбилися об реальність, що ніби насміхається з мене без кінця.

А що як оця ілюзія контролю нічого не дає? І ми розчаровуємося лише через те, що надумані ідеї не справдились. Так по-жіночому: сама придумала, сама образилась, сама створила проблему і сама героїчно її вирішила.

Страшно думати, що ти нічого в цьому житті не контролюєш, що все вже сплановано долею за нас наперед. Думаю, правда десь посередині. Наші вчинки запускають череду подій, але і бездіяльність - це також вибір. Іноді правильний.

А якщо усі випадкові зустрічі зовсім не випадкові?
В будь-якому випадку іноді настає час просто зробити вибір, яким шляхом крокувати, або залишитись в одному з кіл Данте назавжди.

Що обере Тіна? Чи варто досі хапатися за Сашка? І чи варто взагалі хоча б когось намагатись тримати біля себе?

Зі свого досвіду скажу: чим швидше відпускаєш людину, тим скоріше вона бажає повернутись до тебе і заявити про свої права. Тримати ж нікого не вийде. Триматись потрібно хіба що за себе, але тоді треба хоча б дізнатись, хто ти насправді і чого бажаєш)

Ми не можемо контролювати все, не можемо знати своє майбутнє, та хіба це те, що нам потрібно?

Обіймаю, бережіть себе і чекаю опівночі в коментарях)
Без вас би цієї книги не було, ваша Лоре Лея)
Дякую за натхнення