Трохи ніжності...і запитання

Мої вітання! Я тут недавно допитувалася за те, які герої з моїх книг найбільш улюблені...цікаво ж...Відповіді розбіглися. Отже, трохи нагадаю про Адама з дилогії 

А ВІДЬМИ ТУТ ТИХІ 

А ВІДЬМИ ТУТ ТИХІ 2

Хлопець на всю голову виключний, трішечки проблемний й ще той принадник :) Але його почутття зачіпають...

– Повернись до мене. Де б ти не була зараз, та я тут, я чекаю тебе… Ти казала, що вибереш мене, що завжди вибереш мене. Вибери мене зараз, бо я твій. Я тільки твій. Благаю, повернись. Ти зробила мене таким щасливим… Я люблю тебе… Я так люблю тебе… Я дихаю тобою… Я живу тобою… Я щасливий тільки з тобою… Прошу, вернись…

Як крізь щільний пласт вати чула я голос Єрмолаєва, проте не могла поворухнутися чи якось дати ознаку, що я його чую. Я спробувала ще раз і нічого… Моє тіло, як мені й не належало. Від паніки, яка накочувалася, я захлинулася й, здається, знову поринула в темряву.

– Мене, мабуть, сприймають за божевільного, бо я сиджу поряд з тобою і благаю повернутися. Сьогодні я накричав на лікаря, який пристав зі своєю перев’язкою. На мені, як на собаці, усе заживає. От би з тобою поділитися цим й передати часточку своєї сили. Ти тільки не кидай мене… Ти – моя гавань… Мій вогонь… Моє сонце... З тобою кожну мить і на все життя… Почуй мене… Ти – мій світ, а решта неважливо… Мені так холодно… Мені так погано без тебе…

Хвилю паніки я спинила, усвідомивши, що я в лікарні. Тільки як я тут опинилася, я ніяк не могла згадати й, здається, я знову заснула…

– Сьогодні бачив себе в дзеркалі, страшне й неголене. Ясно чого людей шугає. Уяви, іду з цієї клятої перев’язки, може, то гучно сказано, але скажімо так, що на костилях упевнено скачу, навпроти мене жаліслива прибиральниця. Тітка хороша, але вона весь час хреститься. Тільки мене й побачить, так давай наді мною молитися… А ми з дядьком посварилися… – він різко захлинувся емоціями. – Злато, повертайся…

Довкола мене були наче білі хмарки, а там десь попереду виднілася зелена й соковита галявина, позаду якої був прекрасний гай. Усе обіцяло такий спокій, до якого мені й снаги не було.

– Будь зі мною… Залишайся зі мною… Ти обіцяла… Ти ж обіцяла, – голос переливався болем.

Я завмерла, та я й так не рухалася, але неохоче вже повернулася назад і знову, здається, заснула.

– Я тобі так багато маю ще розповісти. У мене паскудний характер, та то, я думаю, ти здогадалася. Я ще той різдвяний подаруночок. Я не дуже сильно люблю людей, але я дуже люблю тебе… І в мене ніколи не було серйозних відносин. Так, необтяжливий і приємний для двох секс без обов’язків. Щоправда, один раз він був у моєму житті на трьох, та я був п’яний і майже нічого не пам’ятаю… І щось не те говорю… У мене є друг, бо якщо він більше ніж приятель, то, певно, друг. Нормальний пацик. Потім він зустрів свою кралю і став схожий на барана на прив’язі. Його Яна мене дратувала, і він мене теж тоді дратував, бо Яна те, Яна се… Я щось ніяк не міг зрозуміти, як він міг бігти до неї, що аж п’ятки блистять… А потім ти… І я за тобою теж, куди скажеш, побіжу… Бо без тебе воно все… До дідька його все… І за тебе я дякую усім богам без винятку… Колись я чисто випадково попав у Лувр, це була моя перша поїздка у Європу, і я майже не приходив до тями… І один активний хлопчина, що був з нами, затяг мене в Лувр після страшного похмілля. Скажімо так, Лувр пройшов повз мене, бо єдине, що я там запам’ятав, – це що екскурсовод сказав, що той, хто занурює речі у світло, повинен занурити їх у безкінечність. Я навіть не зрозумів, що він сказав, та чомусь запам’ятав саме ці слова. І, здається, я думаю, що знаю значення цих слів, але ти повертайся, і я все тобі розповім…

 

Час для мене не мав ліку. Здавалося, що іноді я засинала, а іноді прокидалася від настирного Єрмолаєва, та над тілом я все ще була не владна.

– Я так за тобою сумую… Мені так тебе не вистачає. Ти знаєш, що інколи я дивлюсь на тебе… Та я весь час, здається, дивлюсь на тебе. Маніакально відслідковую твою реакцію. І якщо ти незадоволено піджимаєш губи, тут же змінюю свою поведінку. Бо веду себе іноді, як довбень. І боюсь, що в тебе увірветься терпець, бо я ще ж те щастя. І тоді глухо б’ється моє серце, і ламає скроні від болю, а я давлюсь важкими думками… І ревную тебе. Знаю, що то тільки моя дурна голова щось видає… Та я егоїстичний придурок… І мені потрібна ти… Завжди потрібна… Мені дуже добре з тобою… Боюсь, що я поринув у тебе і знирнути вже не зможу. І не уявляю, що буде, якщо ти мене покинеш… – у його хриплуватому голосі чувся біль і відчай. – Ні, я не кажу, що я… Я просто буду існувати. Їсти, спати, ходити, але не жити без тебе… Повертайся…