"Хлопчик із Толедо". Хто вбивця?

Середньовічний детектив. Чи готичний детектив. Саме так мені хочеться охарактеризувати жанр цього роману.

Тут ви знайдете не просто розслідування загадкового вбивства, а ще й не менш таємничий та мальовничий світ  середньовічної Іспанії, де християнство переплелося з мусульманством та іудаїзмом. Там вирують пристрасті, кохання та інтриги. І все це – під пильним наглядом Святої Інквізиції.
 

У Толедо, якраз під час королівського візиту, знаходять тіло вбитого хлопчика. Жителі міста приголомшені жорстоким вбивством. Деякі високопоставлені члени ордену Домініканців вирішують оголосити вбитого святим мучеником – з політичних та релігійних причин. Але згодом виявляється, що важко зліпити святого з пустотливого дванадцятирічного бешкетника.
Втім, не важливо, ким був хлопчик: бешкетником чи святим. Його вбивцю треба знайти і покарати. І домініканський чернець, фрай Алонсо де Мендоса, береться за розслідування заплутаної справи.

У мене з'явилося невеличке питання для тих моїх читачів, хто вже прочитав книгу "Хлопчик із Толедо". Ви здогадалися, хто вбивця, до того, як це стало зрозуміло з тексту? Чи, може, розв'язка стала для вас несподіваною? Наперед вдячна за відповідь.  

А тим, хто ще не читав, пропоную невеличкий уривок з роману:  

"Хосе відчинив двері і гукнув у коридор:

- Мігеліто, синку, де ти? Йди сюди.

- Я тут, – несподівано відповів хлопчик  не звідкись там здалеку, а з кімнати, де вони знаходилися.

Хосе здивовано озирнувся. Поки всі думали, що Мігеліто, як завжди, валандається на вулиці, він увесь час ховався під ліжком. А тепер висунув голову, дивлячись на всіх з пустотливою посмішкою. Волосся, як і одяг хлопчини, вивалялося у пилюці та гнилих об’їдках, які сам Мігеліто кидав собі під ліжко, не занадто дбаючи про чистоту.

- Що ти там робиш? Вилазь негайно! – наказав батько.

- Зараз вилізу, – відповів Мігеліто.

Але вилізти з-під ліжка самостійно він не встиг. Батько витягнув його за вухо і змусив підвестися. Руки Хосе-м'ясника були сильними через те, що він убив сотні корів, свиней та кіз, та незліченну кількість курей.

- Відпусти мене! – скиглив хлопчик, але батько був невблаганним.

Він відпустив вухо Мігеліто лише тоді, коли син підвівся.

- Який ти брудний! Де ти завжди лазиш? – нарікала мати, на якій лежав обов’язок прати одяг для всієї родини.

- Що ти робив під ліжком? – запитав батько.

- Нічого.

- Не бреши, малий негіднику! Ти підслуховував, про що ми говорили?

- Ні, батьку! – Мігеліто зробив круглі очі. – Я затулив вуха, щоб не чути. Ти ж завжди вчив мене не влазити у розмови дорослих.

Від такого нахабства Хосе-м'ясник безсило закліпав очима і сів на ліжко.

- Як же я втомився від цієї бісової дитини! – жалібно поскаржився він. – Вчора бакалійник, чия крамниця на самому розі, заявив мені, що Мігеліто кинув йому у вікно каменюку і розбив скло. А тиждень тому він задушив мотузкою кицьку пекаря. Та ще й залишився чекати, коли кицька оживе, бо йому сказали, що коти – це таємничі створіння, у яких дев'ять життів. Отак з вини нашого Мігеліто пекар залишився без кота та ще й без борошна, яке з’їли миші. А селянин, який щоп’ятниці привозить на площу кошики з овочами, теж пожалівся на шкоду, завдану його віслюку. Ти тільки уяви, Анхелес: наш син засунув тварині під хвіст почищений часник. Коли селянин розпродав овочі і повертався у своє село, віслюк дорогою почав брикатися і стрибати, начебто скажений. Жінка, яка йшла по дорозі з горщиком, повним молока, злякалася і впустила горщик. А потім віслюк забрався у чужий город, де витоптав усі овочі та погриз кущі, і, нарешті, знесилений, впав на землю. З його пащі виходила піна, як у коня після битви з маврами. Лише коли змучена тварина вже не могла поворухнути копитом, хазяїн зміг витягти часник з... Ну, ти розумієш... З ослячої дупи.

- Синку, чому ти все це зробив?! – сплеснула долонями Марія де лос Анхелес, яка не могла повірити в почуте.

- Це просто гра, – пояснив Мігеліто, вдаючи, нібито йому соромно. А насправді малий бешкетник доклав чимало зусиль, щоб не засміятися. Бо жива уява малювала йому витівки віслюка, якому від часника пекло під хвостом.

- Ви тільки подивіться на нього! Це просто гра! А мені твої дикі ігрища коштують щоразу більше грошей, – вигукнув Хосе, підводячи руки до неба. – Мені довелося заплатити за віслюка, за розлите молоко, за потоптаний город, за розбите вікно, за мертву кицьку, за пошкоджене мишами борошно... І хтозна, скільки ще шкоди наробить Мігеліто. Господи, за що ти наслав мені таку кару?

- Синку, пообіцяй, що будеш поводитися по-людськи, по-християнськи, – благала Марія де лос Анхелес.

- Обіцяю, – негайно відповів хлопчик.

У його хитрому погляді з’явилася перебільшена чесність.

  - Не вір йому. Передчуваю, що він нам ще наробить біди. Якщо у дванадцять років він витворяє таке, то що буде, коли йому виповниться п'ятнадцять? Знаєш, жінко, я думаю, що в нашого сина вселився диявол".

Якщо ви зацікавилися, повністю можна прочитати тут: "Хлопчик із Толедо".